Таксі з цукерками

Вулицями Бухареста пересувається понад десять тисяч таксі. Як і в будь-якій столиці, люди, які керують цими таксі, мають дуже цікаві особисті історії

România Internațional, 09.09.2014, 11:02

Вулицями Бухареста пересувається понад десять тисяч таксі. Як і в будь-якій столиці, люди, які керують цими таксі, мають дуже цікаві особисті історії. Багато з них — інженери, навіть колишні вчителі, люди різних професійних груп. Тож не дивуйтеся, коли, сідаючи в таксі, до вас привітаються мовою міжнародного вжитку, а потім ваш водій зможе бесідувати на будь-яку тему, від футболу до філософії чи навіть історії або політики… Таксисти розуміються майже на всьому. Конкуренція жорстока, тому всі намагаються якимось чином здобути лояльність своїх клієнтів. Сьогодні ми познайомимо вас з Крістіаном Романом. За освітою інженер, Крістіан Роман був відсторонений від свого кар’єрного шляху спочатку революцією 1989 року, а потім останньою економічною кризою, яка вдарила весь світ, починаючи з 2008 року.

У ті часи Крістіан Роман вклав свій час і гроші в дослідження, щоб ввести в галузь тих, хто виробляє ключки для гольфу, новий вид дерева – Valachian Willow. На жаль, криза знищила його плани та збереження. Ось так Крістіан Роман став професійним водієм: ”Ставши таксистом, я хотів зробити щось відмінне. Бути водієм таксі становить 90% рутини, тож потрібно чимось компенсувати. І тоді я вирішив, що треба стати якимось чином відомим. І як? Цукерками. Я почав пропонувати індивідуально загорнені цукерки. Якщо той, хто сидить зі мною в автомобілі 5, 7, 10 хвилин, почувається добре, то частина його доброго настрою залишається в автомобілі. А це робить так, що і я, який перебуваю в машині до 10-14 годин, залишаюся в хорошому стані. Так мій пасажир стає гостем”.

Ось так машина Крістіана Романа перетворилася на ”таксі з цукерками”. Це була не перша машина з цукерками, якою керував пан Роман, історія набагато давніша і розпочалася в 90’ роках: ”Біля світлофорів 90-их років було повно безпритульних дітей, які мили вітрове скло, що було насправді маскованою формою жебрацтва. Я вирішив не давати їм гроші, тому що точно знав, що гроші дістаються їхнім ”менеджерам”, які ховалися в кущах. Я вирішив давати їм цукерки. Моя власна машина стала настільки відомою на перехрестях площі Унірі, що коли я досягав світлофора, чулося: ”Гей, приїхала машина з цукеркaми, гей! ” І моя машина наповнювалася дітьми.”.

Сьогодні на перехрестях вже не миють вітрове скло. Проте Крістіан Роман чекає своїх клієнтів з кольоровим папером для заміток, олівцями та трьома видами цукерок. Дорослих пригощає кавовими цукерками, дітей — фруктовими, а найменших — желейні. Звичайно ж, лише тих, хто малює чи приєднується до гри ”відгадай виконавця”, до якої його запрошує таксист: ”Як винагороду я даю дітям стільки цукерок, що вони не можуть їх нести. Вони не можуть намалювати стільки, скільки цукерок я їм даю. Діти не хочуть виходити з машини. Часто я чую: ”Бабусю, я зроблю ще один малюнок і потім вийдемо”. Ви не уявляєте, скільки радості приносить щаслива дитина. Коли вона тобі каже: ”Будь ласка, не йди!” — в тебе м’якнуть коліна”.

Для дорослих, які малюють, існує королева цукерок: кавове зернятко, замочене в м’яті й покрите шоколадом. Для тих, хто вгадує мелодію, не використовуючи при цьому допоміжних засобів, винагорода ще більша: всі цукерки з кошика. Найбільше сюрпризів у цьому плані, як каже Крістіан Роман, він отримує все від дітей: ”Я отримав надзвичайно приємний сюрприз від однієї дівчинки, яка просто мене здивувала. Це була десятирічна дівчинка, яка вивчала фортепіано в музичному ліцеї ім. Діну Ліпатті. Я сказав їй: давай я поставлю тобі надзвичайного виконавця, про якого люди не знають, що він і піаніст, а знають про нього лише як про композитора чи виконавця. Якщо ти вгадаєш, хто він, я віддам тобі всі свої цукерки. Я вмикнув мелодію і запропонував їй вгадати з трьох спроб. Перший раз вона помилилася, другий раз була дуже близько, а втретє прошепотіла мені на вухо: ”Рей Чарльз?”. Я трішки помовчав, створюючи трішки невідомості, як у телепередачах, промовив ”Дінь, дінь, дзінь”, кинув їй на заднє сидіння цукерки і сказав: ”Ти розорила мене і дуже здивувала!” Десятирічна дівчинка знала його, чула про нього і мала навіть улюбленою мелодією одну з мелодій Рея Чарльза!”

Звичайно, не всі вгадують мелодії, не всі малюють. Крістіан Роман добре задумується, щоб дати відповідь на запитання, чи зустрів він абсолютно похмуру людину: ”Їх дуже мало, тому що кожен таксист має таких пасажирів, на яких заслуговує. В мене були й похмурі пасажири, які підключилися до гри, збадьорені енергією, що залишилася в машині. Мав і похмурих пасажирів, які, вийшовши з автомобіля, пошкодували, що не увійшли в гру. Але надзвичайно похмурих — ні, таких я не мав”.

Малюнки, зроблені гостями таксі з цукерками, він ламінує, а потім продає посередництвом добре продуманих програм: ”Були дві програми: перша по збиранню грошей для дітей денного центру ”Черешеньки”. Аукціон починався від невеличкої суми: 50 бань за закладку для книги. І з нагоди 1 червня я приніс дітям цукерки. Тепер я готую іншу програму: виставку в кафе ”Серендипність”, де проходитиме обмін закладок на дитячі книги. Мої колеги вже підключилися до збору дитячих книг, які не повинні бути обов’язково новими, але в доброму стані. Ці книги потраплять до дитячих лікарень Бухареста, а якщо їх буде достатньо багато — вони потраплять і в інші міста. З цієї нагоди я оголошую заснування бібліотеки ”Таксі з цукерками”.

Ось така історія Крістіана Романа, інженера, який керує таксі з цукерками. Якщо колись вам випаде нагода сісти в його таксі, не відмовляйтеся від гри. І намагайтеся виграти королеву цукерок. Ніщо не може зрівнятися зі смаком цукерки, замоченої в м’яті й покритої шоколадом!