Атлас самотності
У жовтні та на початку листопада в Тімішоарі (західна Румунія) проходила виставка «Атлас самотності» — мандрівний проєкт, який завітав і до Бухареста.
Йон Пуйкан і Василь Каптару, 06.12.2025, 06:22
У жовтні та на початку листопада в Тімішоарі (західна Румунія) проходила виставка «Атлас самотності» — мандрівний проєкт, який завітав і до Бухареста. Він досліджує, як молоді люди покоління Z переживають самотність у світі, що постійно залишається на зв’язку. За допомогою фотографій, створених камерою-обскурою, а також імерсивного звукового супроводу, виставка відкривала емоційну карту покоління, загубленого між цифровим шумом і справжнім прагненням до автентичності. Більше про проєкт розповів один з його організаторів — журналіст і документаліст Йонуц Дулеміце, який проводив інтерв’ю з учасниками:
«Виставка є частиною мультимедійного підходу, у рамках якого ми досліджували, як самотність проявляється у поколінні Z. Ми виходили з того, що дедалі більше досліджень і медіа називають його поколінням самотності — через різкий контраст між тим, наскільки пов’язаними вони є онлайн, і тим, наскільки мало, на їхню думку, мають справжніх, глибоких зв’язків у реальному житті. Ми хотіли зафіксувати як складну, тягарну сторону самотності, що може проявлятися у браку значущих стосунків або відчутті «не на своєму місці», так і її позитивний аспект, який часто плутають із ізоляцією — час наодинці з собою для роздумів та відновлення.
Ми відвідували представників покоління Z у їхніх інтимних просторах і відверто говорили з ними про самотність. Знімали маленькі ритуали, якими вони займаються, залишаючись наодинці: як готують каву, як здійснюють свою “прокрутку”, як дивляться аніме. Ми записували звуки їхньої самотності та інтегрували їх у музичні звукові пейзажі. Фотографії створювали камерою-обскурою, яка проектує зовнішній простір усередину кімнати — перевернутий, ніби погляд світла крізь вузький отвір. Так з’явилися тексти, подкасти, відео та фото. Усі ці матеріали представлені на мікросайті, створеному культурним виданням Scena9.ro.»
Чому саме «атлас» самотності?
«Ми обрали слово “атлас”, тому що самотність — попри те, що її переживають майже всі — є територією з багатьма зонами та емоційними асоціаціями. Це і гнів, і сором, і недовіра, і відчуття неприналежності, але також спокій, роздуми та нові початки. Ми хотіли, щоб виставка стала картою цих внутрішніх ландшафтів, відображених голосами та образами тих, хто їх проживає.»
Що отримував відвідувач, занурюючись у «Атлас самотності»? Йонуц Дулеміце пояснює:
«Ми поєднали візуальні та звукові елементи, щоб створити діалог між зовнішнім і внутрішнім просторами. Камера-обскура слугувала візуальною метафорою самотності щодо міста — зовнішнього світу. Вона ізолює людину, підсилюючи відчуття розриву між нею та середовищем. Натомість звукові пейзажі Міхая Балабаша, створені для подкастів, народжені з інтимного всесвіту героїв — з внутрішнього простору. Вони включають звуки домашніх ритуалів і підкреслюють, що самотність — досвід глибоко особистий та суб’єктивний.»
Як же самі учасники покоління Z відреагували на проєкт?
«Мене вразило, наскільки вони свідомі власних викликів і наскільки чесними були в розмовах на дуже інтимні теми. Інколи здавалося, що вони чекали, поки хтось поставить їм ці питання. Це може означати, що або вони не мають з ким обговорити такі речі, або їм не вистачає часу, щоб осмислити власні переживання. Особливо зважаючи на страх осуду, який часто з’являвся в наших бесідах, та шалений ритм, із яким вони отримують інформацію й моделі поведінки з соціальних мереж. Їм просто бракує часу, щоб опрацювати те, що вони проживають. Вони самі так кажуть.»
У проєкті взяли участь шестеро молодих людей із різними життєвими історіями — від студентів і митців до молодої жінки з країни, охопленої війною. Вони стали провідниками у візуальній та звуковій подорожі про вразливість, ізоляцію та емоційне виживання. Виставка створила простір міждисциплінарного діалогу між соціологією, психотерапією, журналістикою та мистецтвом, поєднавши наукові й творчі підходи, щоб глибше зрозуміти, як молодь переживає самотність сьогодні. Про це розповідає Йонуц Дулеміце:
«Такий простір для діалогу виникає, коли поєднуєш різні медіа — текст, фотографію, звук і відео. Вони дають змогу побачити один і той самий емоційний досвід під різними, але взаємодоповнюючими кутами. А послання, яке я хотів би, щоб відвідувачі забрали із собою, належить Петрішору, одному з героїв нашої документації. Він сказав: “Ти повертаєшся додому й розумієш, що не ти один так почуваєшся. І це дуже добре. Навіть якщо ти сам, ти знаєш, що десь є хтось, хто переживає те саме — і це нормально.”»
