Винні – коли мистецтво відкидає вирок
«Винуватці» - нова постановка Національного радіотеатру, яка бере за основу вбивство, скоєне підлітком на початку цього року, — справу, що шокувала румунське суспільство, і досліджує з різних точок зору світ підлітків та дорослих у спробі зрозуміти те, що сталося.
Коріна Сабеу і Христина Манта, 14.11.2026, 06:21
«Винуватці» — нова постановка Національного радіотеатру, яка бере за основу вбивство, скоєне підлітком на початку цього року, — справу, що шокувала румунське суспільство, і досліджує з різних точок зору світ підлітків та дорослих у спробі зрозуміти те, що сталося. Вистава, поставлена Ілінкою Стіхі, привернула увагу й на міжнародному рівні: після відбору на Prix Europa «Винуватці» увійшла до числа фіналістів конкурсу Prix Italia в категорії «Радіо та подкасти — драма». Однією з центральних тем вистави є розрив у спілкуванні між поколіннями та вплив інтернет-середовища.
Для Ілінки Стіхі, авторки та режисерки вистави, викликом стало знайти необхідну дистанцію, щоб мати змогу поглянути на цю справу і, насамперед, на проблеми, які вона висвітлює: «Коли я почала працювати над виставою, події були ще дуже свіжими, і їхній вплив на мене був надзвичайно сильним. Я раділа, що мені якось вдалося так швидко дистанціюватися від них, але те, що я вважала головним викликом, виявилося лише першим із них. Я дуже раділа, що нам вдалося створити цю нагоду зустрітися зі слухачами постановки. Це було, власне, однією з цілей, які я поставила перед собою, коли почала працювати над цією постановкою, і заради якої ми з усією командою працювали в такому інтенсивному темпі. Ми прагнули, щоб така потужна подія, що має значний вплив на румунське суспільство, не була занадто швидко забута. Тим більше, що це тема, яка допомагає нам порушити багато проблем сучасного румунського суспільства».
Якщо журналістика може висвітлювати факти та виявляти винних, то театр прагне піти далі — до причин та питань, що стоять за ними. Це одна з ідей, на якій наполягає продюсерка радіопостановки Оана Крістя Грігореску: «Я вважаю, що, коли ти слухаєш театральну постановку — чи то сценічну, чи то аудіодраму, яка має на меті охопити якомога ширшу аудиторію, — у тебе мають залишитися кілька запитань. Запитань, які, насамперед, змусять тебе втриматися від спокуси винести вирок занадто поспішно. У румунському суспільстві, особливо в соціальних мережах, сформувався рефлекс агресивного самовираження. Мова йде не обов’язково про анонімність, а скоріше про цю форму непрямого спілкування, коли ми не перебуваємо віч-на-віч з іншою людиною. І ця відстань, здається, дедалі легше змушує нас відмовлятися від емпатії та оцінювати ситуації в чорно-білих тонах, не намагаючись більше розглядати їх у контексті. Можливо, саме в цьому полягає одна з цілей мистецтва: провокувати нас, ставити перед нами питання, з якими ми можемо рухатися далі і над якими продовжуємо розмірковувати. Допомагати нам поставити себе на місце персонажів, спробувати зрозуміти, що спонукало людину діяти певним чином або прийняти певне рішення».
Щоб ці різні світи можна було поєднати, режисерка та сценаристка Ілінка Стіхі також створила мову, яка розповідає про підлітків, не дивлячись на них з відстані чи зверхньо. Ця зміна мови, на думку Ілінки Стіхі, — не лише питання лексики. Те, як ми спілкуємося в інтернеті, змінює й те, як ми будуємо стосунки, переживаємо емоції та навіть сприймаємо реальність. Ілінка Стіхі: «Я, так би мовити, поставила собі за мету знайти новий спосіб написання діалогу. Моє вихідне запитання було дуже конкретним: якщо взяти сцену діалогу й перенести її в онлайн-середовище, як вона тоді звучатиме? І я замислилася над тим, як ці безтілесні голоси можуть вибудовувати розвиток діалогу та нарощувати напругу. Адже саме в цьому полягала їхня драматургічна мета — створити градацію та розвиток події. І я усвідомила, що одним із елементів, який мені здався особливо цікавим у цьому процесі, була функція таймерів, прикріплених до повідомлень. Ми переходимо від десяти годин до восьми, а потім доходимо до інтервалів у кілька хвилин. Цей ритм сприяє нарощуванню напруженості».
Отже, «Винуватці» не намагаються надати пояснення екстремальному випадку, а прагнуть поглянути за межі вироку на те, як спілкуються покоління, на вплив онлайн-середовища та на відповідальність дорослих залишатися поруч зі світом, який вони, інколи, вже не розуміють. Виставу можна прослухати онлайн на сайті Національного радіотеатру.
