Згадаймо Ніну Касіян, велику спокусницю румунської літератури
“Особа з великою чутливістю, маючи музику в крові та поезію у всьому своєму тілі, з опяняючою розмовою, цинічна і грайлива, романтична й меланхолійна, тендітна і жорстока, делікатна і непохитна – такою була Ніна Касіян.
Corina Cristea, 23.08.2014, 09:08
“Особа з великою чутливістю, з виглядом звабливої русалки й наляканої сарни, в профіль подібної з Данте, з пальцями незабутньої виняткової елегантності, маючи музику в крові та поезію у всьому своєму тілі, з оп’яняючою розмовою, немов престижне шампанське, шалений споживач горілки та сигарет, цинічна і грайлива, романтична й меланхолійна, тендітна і жорстока, делікатна і непохитна — такою була Ніна Касіян”. Цей опис, написаний одразу ж після смерті поетеси (16 квітня 2014 р.), належить історику Владіміру Тісменяну.
Рене Анні Касіян народилася 27 листопада 1924 року в м. Галаць в родині єврейського походження. Освіту здобула в Брашові та Бухаресті. У 16 років вступила до Організації комуністичної молоді. Перші її літературні спроби були підтримані двома важливими румунськими поетами як Тудор Аргезі та Іон Барбу. “Безперечнїй талант” — дав вирок Тудор Аргезі. Як пише критик Апекс Штефенеску, “вона відчуває потяг до комуністичного руху, але “товариші” відносяться до не] з антипатією, вважаючи гордовитою і владною”. Після короткого періоду, під час якого пише пролетарську поезію, вона повертається до автентичної літератури і пише багато книг для дітей (“Принц Міорлау”, 1957 р., “Пригоди Тромпішора”, 1959 р., “Той, хто все заплутує”, 1961 р., “Веселка”, 1962 р., “Історія двох тигренят Нінігри та Алігри”, 1969 р., “Кішка по телевізору”, 1971 р., “Між нами, дітьми”, 1974 р.).
У 1985 році, поїхавши до США як “запрошений викладач” зі стипендією “Сорос” для викладання курсу в Нью-Йорці, вона дізнається про арешт та вбивство у в’язниці дисидента Георге Урсу, який був її другом. Вирішує не повертатися в країну; як репресії, її квартиту в Румунії конфісковують, всі її книги забороняють і вилучають з бібліотек аж по падіння режиму Чаушеску в грудні 1989 року. Її поеми з’являються в американських журналах “The New Yorker”, “Atlantic Monthly”, “New England Review” та “American Poetry Review”.
Переважна більшість поезії Ніни Касіян була перекладена англійською, італійською, французькою. Ніна Касіян зробила багато перекладів з творчості Володимира Маяковського, Корнія Чуковського, Маргарити Алігер, Янніса Ріцоса, Крістіана Моргенштерна, Пауля Целана, Бертольда Брехта, Мольєра, Шекспіра. Після 10 років свого перебування в Нью-Йорку Ніна Касіян заявила в своєму інтерв’ю з Ліліаною Урсу: “Спочатку я не робила нічого, тому що не була здатна на жодні дії, я була несприйнятливою, анестезованою після багатьох фундаментальних втрат. І дуже дружною з ідеєю смерті. Але все-таки, не докладаючи жодних зусиль, мені пощастило, і тому на перший погляд я можу вважати себе тріумфуючою особою, але з другого погляду — я сумний шматок м’яса, “helas, la chair est triste et jai lu tous les livres”. Це й метафора і по суті те, що зі мною сталося. Дійсно, вплив, який я мала на американську й англійську публіку, був для мене сюрпризом і одкровенням. Тому що мої слова прийшли з іншої землі, не тільки з іншої мови, із зовсім психічної, розумової конфігурації, тож мене здивувало, що публіка була настільки сприйнятливою, чи я настільки переконливою. І результат є дійсно таким — сталася любов з першого погляду.”
Як каже критик Алекс Штефенеску, Ніна Касіян була наділена “каустичною іронією, яку можна було пояснити, з одного боку, специфічно жіночим гострим даром спостереження, а з іншого боку — інтелігентською ясністю, яка стане пізніше для поетеси не тільки характерною рисою, а й темою для медитації, гаряче підтриманою метою, справою віри”. Ніна Касіян: “Я повна сумнівів, я кажу собі, що все було враженням, що мені тільки здалося, що я випромінюю поезію, а насправді я не поетеса! Я думаю, що володію лише одним певним ремеслом та інерцією ремесла, і насправді це все. Але ці сумніви не погані. Сумніви є творчими з умовою, якщо вони не будуть домінувати, не заполонять тебе повністю.”
21 березня 2014 року поетеса була вшанована у Венеції в Міжнародний день поезії з нагоди публікації її першої антологічної збірки поезій італійською “Є багато способів, щоб зникнути” (“Cè modo e modo di sparire”). Це був один з найважливіших заголовків поезій, запропонованих італійськими видавництвами в останні роки. З цієї нагоди в Румунському культурному інституті відбулася проекція інтерв’ю з Ніною Касіян, вилученого з документального фільму “Ми, румуни, у світі”, створеного у 2010 році Марією Штефанаке. Ніна Касіян, яку вважають однією з найбільших спокусниць румунської літератури, була дуже оцінена відомими письменниками. “Я любила й була любимою. Я творила постійно. Іноді я насолоджувалася визнанням, але дуже часто була й маргіналізована, навіть в наші дні. Але все це відноситься до балансу життя!” — казала Ніна Касіян в одному недавньому інтерв’ю.
