Національний театр ім. Раду Станки з м. Сібіу в новому 2014-2015 театральному сезоні
Для деяких національних театрів Румунії вже стало традицією представляти публіці на початку нового театрального сезону частину нових театральних премєр та проектів, над якими вони працюють.
Corina Sabău, 11.10.2014, 00:31
Для деяких національних театрів Румунії вже стало традицією представляти публіці на початку нового театрального сезону частину нових театральних премєр та проектів, над якими вони працюють. Це відбулося й на початку жовтня в Національному театрі ім. Раду Станки з м. Сібіу, який є організатором Міжнародного театрального фестивалю. Публіка з Сібіу, а також журналісти й театральні критики країни змогли побачити перші 5 премєр із 14 оголошених в цьому новому сезоні.
Мікро-сезон з Сібіу було відкрито вернісажем виставки Національного театру ім. Раду Станки “Бачення повстання й трагедії“, підготовленої Себастьяном Марковічем та Драгошем Думітру. Ці два молоді фотографи проникають у пять нових продукцій, представлених цієї осені. Себастьян Марковіч: “Для виставки я використав 30 фотографій, по шість для кожної вистави. Ми виставляємо їх на наших вивісках, Асоціації “Фокус Сібіу“. Це шість представницьких фотографій, які допомагають нам скласти уявлення про виставу. З моєї точки зору, коли ми фотографуємо виставу, найважливішим є спочатку подивитися її, зрозуміти, відчути. Це й мотив, через який театральна фотографія є однією з моїх улюблених. Для мене є викликом працювати так швидко: за годину і відчути, й побачити, й сфотографувати. Вистави дуже добрі: дуже візуальні, дуже кольорові, дуже динамічні, і пропонують нам надзвичайні фотографії“.
Серія премєр, представлених на початку жовтня, була відкрита виставою Марат/Саде в режисурі люксембуржця Чарльза Муллера за твором Петера Вайсса “Переслідування і вбивство Жан-Поля Марата, представлене театральним гуртом будинку божевільних з Шарантоне під керівництвом пана де Сада. Відомий британський режисер Пітер Брук перейняв пєсу, написану в 1963 р., і поставив її в 1964 р. в Лондоні та в 1965 р. на Бродвеї, а потім адаптував її як фільм у 1966 р. У результаті цих продукцій Петер Вайсс отримав премію Тоні за найкращу пєсу 1966 р., а Пітер Брук – премію Найкращий режисер. Історія звучить так: закритий у психіатричній лікарні з Шарантону маркіз де Сад разом із іншими пацієнтами та політичними увязненими ставить на сцені виставу про останні години з життя Жан-Поля Марата, одного з найрадикальніших письменників та політиків Французької революції.
Чарльз Муллер вважає, що текст є дуже актуальним: Найважливішим є те, що діалог та репліки між Саде та Маратом містять дві протилежні точки зору по відношенню до пошуку сенсу життя. Як я бачу сьогоднішній світ, обидва повинні помилитися. Повідомлення є таким, що людям дуже важко організувати своє життя, як що подивитися на ситуацію у світі. Взаємозвязки тексту, хоча й датовані 60-ими роками минулого століття, є, з моєї точки зору, дуже актуальними. Проходять революції в Єгипті, Тунісі, Сирії, ситуація в Україні є драматичною, є дуже багато безробітних у Західній Європі, існують проблеми, повязані з міграцією… Моя особиста точка зору про всі ці речі є такою: ми можемо побачити, історично говорячи, що всі революції зазнали поразки. Французи кажуть: La revolution mange ses propres enfants/Резолюція зїдає своїх власних дітейi. Це стається через природу людської особистості. Можна зрозуміти, чому відбулася Французька резолюція, можна зрозуміти, що в жовтні 1917 р. була революція в Росії… я дуже добре розумію, що люди повстали й сказали, що більше не хочуть так жити, але що прийшло після того було, врешті-решт, диктатурою. А нам не потрібні диктатори“.
Німецький відділ Національного театру ім. Раду Станки представив у премєрі виставу Петера Шеффера Амадеус в режисурі Гавріла Пінте. Вистава рушає слідами Моцарта, чий кінець був сповнений таємниць. Все це в контексті заздрощів, що гризли композитора Антоніо Сальєрі, якого спочатку вважали найуспішнішим при дворі австрійського імператора. Проте таємниця цікавила режисера Гавріла Пінте найменше: Вона не цікавила мене напряму, але факт, що артист іноді є жертвою політичних та економічних обмежень – як обмежені сьогодні й ми, не скільки ідеологічно, скільки економічно – є загальновідомим та невідємним цій темі. Моцарт боровся зі злиднями, бідністю, тупістю тих, хто повинен був би підтримувати його як фінансово, так і соціально. Не можна говорити про стан артиста, не торкаючись його соціальної, політичної складової, як не можна ігнорувати й естетичної складової. Моцарт щоразу був набагато попереду своїх сучасників. Мене зацікавило те, що тут йдеться про стан артиста, про цей дуже драматичний діалог між обдарованим та посереднім артистом, між Моцартом та Сальєрі. Тут йдеться про насолоду й муки акту творіння Моцарта, а з іншого боку – про убогість посередності, приголомшуючу заздрість Сальєрі – у виставі він єдиний, хто міг повністю розуміти музику Моцарта, і той, то найбільше його ненавидів.
У мікро-сезоні з Сібіу серія премєр продовжилася виставою Евджена Йонеску Урок в режисурі Міхая Менуцю – це дуже сильний політичний текст про маніпуляцію, звабу, жах; виставою Матея Вішнієка Чому Гекуба? в режисурі Анки Браду – це сучасна трагедія про Гекубу, королеву Трої; та виставою Едіп в режисурі Сільвіу Пуркерете за оригінальним сценарієм самого режисера, створеного на основі текстів Софокла Король Едіп та Едіп у Колоні. Вистава Еідіп була представлена й на цьогорічному Міжнародному театральному фестивалі у Сібіу і вже була запрошена на Національний театральний фестиваль, а у квітні 2015 року Едіп вирушить в турне до Японії, в Токіо.
