Програма «Культиватори життя»
Програма «Культиватори життя» об’єднує мистецтво, науку та знання предків у спільному пошуку нових відповідей на виклики сучасного світу й змін клімату.
Йон Пуйкан і Василь Каптару, 05.09.2026, 08:08
Програма «Культиватори життя», започаткована бухарестською організацією «Транзит» у партнерстві з MODEM — Дебреценським центром сучасного мистецтва та за підтримки Адміністрації Національного культурного фонду, пропонує міждисциплінарне дослідження на перетині мистецтва, природничих наук, сільськогосподарських практик і знань предків. Проєкт стартував у 2025 році та продовжується нині.
Кураторка програми Аделіна Луфт пояснює ідею «Культиваторів життя» так:
«Програма намагається поєднати три форми знань, які досі існували окремо. По-перше, йдеться про корінне мислення, або знання предків. По-друге — про сучасні форми культивування: що ми можемо вирощувати сьогодні в умовах зміни клімату й ґрунтів. Ми бачимо, що вже можемо садити так звані екзотичні або середземноморські рослини навіть у районі Бухареста. І третій вимір — це наукові знання та необхідність діалогу з фахівцями: біологами, кліматологами, ландшафтними дизайнерами й архітекторами. Мета — поступово вибудувати новий лексикон. Програма включає художні резиденції, дискусії, візити й інші події в садах».
Як ці напрями поєднуються в межах проєкту, Аделіна Луфт пояснює так:
«Цей проєкт є продовженням іншого довготривалого процесу, який асоціація «Транзит» започаткувала у 2021 році, — «Експериментальної дослідницької станції для мистецтва та життя».
Програма «Культиватори життя» розроблена на основі роботи цієї станції і логічно її продовжує. З одного боку, вона має потужний природничий вимір: для створення дослідницької станції ми залучили біологів, інших науковців і ландшафтних дизайнерів, які допомогли облаштувати ділянку відповідно до екологічних принципів.
З іншого боку, ми експериментуємо з садом біорізноманіття, висаджуючи різні види рослин, деякі з яких уже пристосувалися до мінливого середовища. Водночас ми не можемо ігнорувати сільський контекст Румунії та знання, що передаються поколіннями. Але йдеться не лише про локальну, територіальну перспективу: ми вибудовуємо діалог з іншими просторами, передусім із глобальним Півднем та регіонами, що переживають різні форми насильства.
Серед наших гостей були учасники з Мексики, Палестини та Індії, і ми плануємо запросити інших деколоніальних дослідників і мислителів, а також локальних авторів, які допомагають нам краще усвідомити місце, з якого ми працюємо, і створити діалог між різними регіонами.
Ми також приймали художників-резидентів як на дослідницькій станції, так і в Дебрецені — у нашої партнерської інституції MODEM.»
Події в межах програми створюють простір для роздумів і експериментів, у якому земля постає не ресурсом, а партнером у мисленні. Філософ і теоретик Овідіу Цікінделяну пояснює концепцію «живого мислення», що лежить в основі програми:
«”Живе мислення” продовжує ініціативу з відновлення інтелектуальних дискусій у публічному просторі разом із людьми, чия філософія має практичний вимір, є глибоко вкоріненою в реальність або походить зі спільнот, які самі формують своє майбутнє – навіть після катастроф чи під тиском значно потужніших зовнішніх сил. Класичний дискурс про екологію та сталий розвиток часто відтворює логіку відокремлення, притаманну сучасному мисленню: між нами і природою, між проблемами і рішеннями, між «сучасним світом» і заповідниками. Щоб відповісти на виклики сьогодення, потрібне живе мислення – фізично пов’язане з довкіллям та його екосистемами, а не замкнене в дисциплінарних межах. Це мислення, яке поєднує екологічне, соціальне й економічне знання; яке усвідомлює війну проти життя, спричинену сучасним світом, і ставиться до життя не як до об’єкта, а як до цінності, коли відтворює й культивує своє майбутнє».
На завершення Аделіна Луфт розповідає, що означає проєкт для команди:
«Завдяки цьому проєкту з дослідницькою станцією ми справді досягаємо результатів, але водночас усвідомлюємо, що успіх тут можливий лише через безпосередню, щоденну працю. Це робота з утримання і догляду, яка не є легкою та вимагає постійної фізичної присутності на місці. Потрібно доглядати за рослинами, вирощувати їх, підтримувати всі ці споруди й екологічні прототипи, працюючи в дуже примітивному, інфраструктурному режимі. Необхідно мати простір, де можна помитися, сісти, сховатися. Усе це потребує значних фізичних зусиль і чіткої організації. У процесі такої праці починаєш по-іншому бачити світ і надавати нового сенсу життю та власним діям».
