Інволюція – Революція – Еволюція в румунській драматургії та європейському театрі
З 5 по 13 травня Національний театр в Тімішоарі організував XXIII Європейський фестиваль вистави - Фестиваль румунської драматургії, коротше, FEST - FDR.
Corina Sabău, 02.06.2018, 02:30
З 5 по 13 травня Національний театр в Тімішоарі організував XXIII Європейський фестиваль вистави – Фестиваль румунської драматургії, коротше, FEST – FDR. Цьогорічний Фестиваль пройшов під знаком змін, цього року, тема, запропонована театральним критиком Оаною Борш була Інволюція – Революція – Еволюція, слова, які відзначають те, як суспільство і, включно, театр моделюють реальність і будують майбутнє.
Після кількох років досвіду роботи з румунськими текстами театральний критик Оана Борш поміщає румунську драматургію під знаком еволюції: Це маленькі кроки, але хто стежить за цим явищем, може усвідомити це. Перш за все, через тематичну різноманітність. Ми вже не зосереджуємося на тому соціально-документальному підході, який переважав у сучасній румунській драматургії, а на різних темах, що ведуть до самоаналізу, спроб позиціонуватись в міжлюдських та соціальних відносинах. Існує також крок вперед з точки зору покращення текстів. Ми вже можемо говорити про досвідчених драматургів. Чаба Секелі, Міхаела Міхайлов та Раду Апостол, які тривалий час працювали разом …Інший драматург,який проявляє себе – це Алекс Поп.
Згода та упередження, ідентичність і співіснування, і особливо, любов … це теми, що розглядаються у виставі «Історія Трансільванії» Джорджа Штефана, режисер Анді Георге, продукція Мультимедійного центру Студіо Акт з міста Орадя. Текст заснований на реальній історії і розповідає про змішану румунсько-угорську сім’ю, що живе у місті Тиргу Муреш, сім’я простежена протягом декількох поколінь. Йдеться про співіснування між румунами та угорцями та про серйозне зіткнення у період з 19 по 21 березня 1990 року, в Тиргу- Муреші.
У ролях виступають актори румунської та угорської національності з міста Орадя, а вистава йде на двох мовах. Річард Балінт виступає в ролі румунського співробітника політичної поліції Секурітатя Штефана Ремеша, котрий під час комунізму розслідує і відправляє до в’язниці угорця Іштвана Сабадоша, у ролі якого виступає Дьюла Кочіш. Цікаво, що обидва актори пережили подібний досвід до того, що розповідає вистава. Річард Балінт і Дьюла Кочіш: «Річард: У деякій мірі, я також румуно-угорський продукт. Мій тато був угорцем, мама, румункою, і я пережив подібні ситуації. Там де я виріс, мене побили кілька разів за те, що я був угорцем. Такого буває. І тоді, у 1990 році, в березні, я трохи постраждав. Не так про фізичне насильство йде мова, а про те, що ставлення людей до нас раптом змінилося. Люди з якими ми були друзі і сусіди в будинку, тими днями боялись нас. Там були деякі напруження. Дюла: Для мене особисто було погано, тому що мій батько був у в’язниці протягом 11 місяців в місті Орадя, тому що він хотів покинути країну. Комуністи посадили його за грати, тому що він хотів бути вільним.
У цьогорічній програмі, в розділі Фестиваль румунської драматургії також була запрошена вистава Шекспір для Анни, продукція Центру мистецтв Колосеум в Кишиневі. Це документально- театральна вистава про правду та любов, створена на основі інтерв’ю у тюрмах № 10 – Гоян для неповнолітніх, № 7 – Руска для жінок і №. 6 – Сорока для чоловіків. Текст та режисура належать Лумініці Цеку, яка відома своєю турботою про документальний театр.
Актриса та режисер Лумініца Цеку не вперше розповідає про історії затриманих: У 2008 році ми показали виставу Будинок M, у якій є також монолог жінки, яка вбила свого чоловіка. Минув деякий час, і я подумала, як справи з дівчатами з якими я спілкувалась у в’язниці Руска. Я працювала над виставою про домашнє насильство, і я запитувалась, як можна жити без любові. Як живуть жінки у в’язниці Руска? Я знала, що вдома у них є діти, чоловіки, і що вони шукають любові. І я також знала, що декотрі з них шукають любові там у в’язниці. І тоді настала ідея зробити виставу про кохання, яке майже неможливе. Ми вирішили відвідати три уразливі в’язниці. Я спілкувалася з багатьма ув’язненими, але також з працівниками в системі. Це також потрясаюча вистава і для нас, тому що кожен раз повертає нас до цього світу, завжди нагадує нам, що ті люди, які кохають, вони існують. І кожен раз, ми шкодуємо, що ми живемо на свободі і десь далеко від нас, в світі за гратами, знаходяться ті, кого ти знаєш, з ким спілкувався про кохання… ».
Європейська складова Фестивалю румунської драматургії була представлена цього року відомими театральними іменами на континенті. Оона Борш: Я рада, що фестиваль завоював цю славу, що такі відомі імена та театри приходять до Тімішоари. Ми були дуже щасливі, що такий режисер як Міло Рау, славнозвісний в Європі був присутній з виставою з відомим берлінським театром. На фестивалі також був присутній Лук Перцеваль, з його театром Талія, з виставою Грона гніву. Міло Рау говорить у виставі доку-драмі про міграцію, зокрема, про міграцію в останні два-три роки. У виставі виступають два сирійські актори, які вже жителі Європи протягом декількох років і два актори зі старої Європи, Греції і Румунії – Майя Моргенштерн. Отже, якщо Міло Рау пише текст про міграцію, Луk Перцеваль повертає текст Джона Стейнбека «Грона гніву» і робить аналіз про вигнання і ідентичність.
