VI-ий фестиваль ”Temps d’Images”
Temps dImages – Час зображень, але й зображення нашого часу. Театр. Танець. Відео. Все це у фестивалі, сконцентрованому на соціальному призначенні мистецтва.
România Internațional, 07.12.2013, 11:49
“Temps d’Images” — Час зображень, але й зображення нашого часу. Театр. Танець. Відео. Все це у фестивалі, сконцентрованому на соціальному призначенні мистецтва.
”Фестиваль почався дещо по-іншому у 2008 році і відчуваю, що цей напрямок визначився з часом. Нам потрібно було 3 випуски, щоб зрозуміти, де ми точно розташовані. У 2011 році мене осінило. Я була дуже вражена соціальним рухом, який розпочався, наприклад, в арабському світі. Я усвідомила, що ми живемо в дуже важливі часи, і що зміни, які відбуваються, дуже сильно відзначаться на історії. І те, що робимо ми, через артистів, яких запрошуємо на фестиваль, повинно відобразити цей надзвичайно важливий момент для нашого майбутнього. Тому теми, які ми почали висвітлювати, були більше пов’язані з соціальною стороною, з економічно-політичними змінами, які впливають на всіх нас. Гадаю, що мистецтво може дати нову перспективу на те, що зараз здається нам сізіфовою працею” – про це зізналася нам Мікі Браніште, Голова асоціації ”КолективА” та директор фестивалю ”Temps d’Images”, який проходить в першій половині листопада в м. Клуж-Напока.
У Румунії він дійшов до VI-тої річниці, але його історія — європейська й давніша. Створений у 2002 році телеканалом ARTE та Національною сценою з Марн-ла-Валле з Франції, проект Temps d’Images — фестиваль театру, танцю, відео й фото зображень, розвинувся на європейському рівні, проходячи зараз в 10 країнах: Бельгії, Естонії, Франції, Німеччині, Італії, Португалії, Польщі, Румунії, Угорщині та Туреччині.
Кожний випуск фестивалю, організованого в Румунії, мав іншу тему, надихану з соціального життя. Але ці теми об’єднані червоною ниткою. Мікі Браніште: ”Якщо минулого року ми говорили про майбутнє, то цього року говоримо про солідарність, тому що ми зрозуміли з дискусій з публікою та артистами минулого випуску, що ми нічого не можемо зробити самі у цьому світі, що нам потрібно бути разом з іншими, я усвідомлюю, що нам треба йти далі поняття солідарності і побачити причини, через які ми можемо стати солідарними. Було б дуже цікаво запросити, наприклад, артистів з Японії, які зараз стикаються з екологічними проблемами. Гадаю, що ця тема екології, яка з’являється досить рідко у мистецтві, буде відтепер дуже важливою темою для всіх нас.”
Отже, на цьогорічному фестивалі Temps d’Images тема солідарності відобразилася в тій чи іншій формі у всіх організованих заходах. Директор Мікі Браніште наводить приклади: ”Ми мали дуже багато дебатів, у яких взяли участь румунські й іноземні артисти, продюсери фестивалів з-за кордону, директори фестивалів… Хоча й кожен представляв свою ситуацію, ми зрозуміли, що це глобальна проблема, і що всім нам потрібна солідарність. Це тема, яка турбує й публіку, від якої ми отримали дуже багато відгуків. Існує велика потреба спілкуватися одне з одним, таке враження, що нам ніколи не вистачало часу для дебатів. Ми можемо продовжити ці дебати й по закінченню фестивалю тут, у Клужі, спробувати подивитися, які рішення можемо знайти і що можемо зробити, щоб залучити людей прийняти їхню роль громадянина.”
Про солідарність розповідає й танцювальна вистава ”Паралельно”, створена Ференц Шінко та Летою Попеску і виконана Лучією Мерняну та Кото Бодокі-Холмен. Це одна з вистав, яка найбільше вразила театрального критика Оану Стойку: ”Це перформанс, який розпочинається сучасним танцем і закінчується театром. Це вистава, яка торкається проблем ідентичності роду, а саме лесбіянства, і протиставляє те, як дивляться одне на одного жінки й чоловіки, і те, як розвивається суспільство за упередженими кліше. Йде мова про кліше, через які ми дивимося на інших, від чуттєвості до сексуальності, до відмінностей будь-якого роду. Це надзвичайно сильна вистава, з двома артистками, які виступають дуже відмінно в порівнянні з тим, як це відбувається на сцені вистави в Румунії. Вони інтегрують танець, текст, який є водночас і поетичним, і соціальним, у фізичну форму. Тобто, в той час, як виступають фізично, вони сильно діють і над текстом. Ці дві дівчини, які діють паралельно в різних просторах, проходять впродовж вистави від жіночої ідентичності до чоловічої. І це відбувається в певний момент досить травматичним чином. Наприклад, перев’язування грудей скотчем, щоб скасувати жіночність, є дуже жорстоким і проникливим зображенням для глядача.”
Відбір програми фестивалю Temps d’Images був ”дуже оснований на теперішній специфіці румунського театру: йде мова про тексти з великою соціальною залученістю, взяті з повсякденного життя” — коментував критик Оана Стойка, чиє кінцеве враження на кінець фестивалю дуже добре синтетизує, що має соціального проект Temps d’Images і чому суспільству потрібен цей фестиваль. Оана Стойка: ”Соціальні проблеми в мистецтві відображаються запитальним чином, в тому сенсі, що артист піднімає деякі проблеми і показує вади суспільства. Піднімає проблеми, а не дає обов’язково й рішення. Тому що це не справа артиста їх давати, його справою є показати, якою є рана. Гадаю, що публіці це потрібно, тому що вона віднаходиться у вербалізованій формі, яку вона сама не задумується висловити. Гадаю, що мистецтво, театр в Румунії повинен більше говорити про проблеми сьогоднішніх людей і робити це менш метафорично і набагато пряміше.”
