Румунія та Група 77-ми
Повоєнна трансформація міжнародної системи, що супроводжувалася деколонізацією, блоковим протистоянням і формуванням нових центрів впливу, суттєво вплинула на еволюцію зовнішньої політики Румунії, яка шукала власні орієнтири в умовах глобальних змін.
Стеліу Ламбру і Василь Каптару, 11.05.2026, 06:44
Переживши глибоку травму радикальних і жорстоких суспільних трансформацій, спричинених встановленням у 1945 році комуністичного режиму за прямої підтримки Радянського Союзу, Румунія була змушена фактично заново формувати власну зовнішню політику, орієнтовану на національні інтереси. У період з 1945 до 1958 року, коли з території країни було виведено Червону армію, румунська дипломатія повністю дотримувалася лінії Радянського Союзу, подібно до дипломатичних служб інших соціалістичних держав Центральної та Східної Європи.
У цих умовах єдиною постаттю з дипломатії демократичної Румунії, яка зберігала позитивну оцінку в офіційному дискурсі соціалістичного періоду, залишався Ніколає Тітулеску. Саме він став орієнтиром для формування нової румунської дипломатії на початку 1960-х років. Дипломат міжвоєнної доби, активний прихильник збереження Версальської системи міжнародних договорів після Першої світової війни, Тітулеску у 1930-х роках послідовно просував політику, спрямовану проти фашизму та ревізіонізму, водночас виступаючи за підтримання відносин із Радянським Союзом.
Перші два повоєнні десятиліття ознаменувалися масштабними процесами деколонізації та глибоким переосмисленням міжнародних відносин — тенденцією, яку нерідко окреслювали як формування «нового світового порядку». У цьому контексті так званий Третій світ, який сьогодні частіше називають Глобальним Півднем, поставав як альтернативна модель розвитку, покликана уникнути недоліків капіталізму та експлуатації. Країни Третього світу позиціонували себе як такі, що обирають «третій шлях» — поза межами як капіталістичної, так і соціалістичної систем, пропонуючи власне бачення економічного зростання та політичної стабільності. Втім, з плином часу виявилася певна історична іронія: попри десятиліття розвитку, значна частина держав Глобального Півдня так і не досягла тих цілей, які декларувала понад півстоліття тому.
Хоча країни Глобального Півдня декларували економічну та ідеологічну нейтральність, до цього формату приєднувалися переважно соціалістичні держави, які шукали шляхи виходу з численних системних криз. Саме прагматичний підхід у міжнародній політиці, що виходив за межі ідеологічних симпатій, сприяв орієнтації Румунії на неприєднані держави та на країни «Групи 77-ми», які розглядалися як важливий інструмент міжнародної співпраці.
Заснована під егідою ООН у 1964 році з метою боротьби з економічною нерівністю, «Група 77-ми» тісно координувала свою діяльність із програмами та ініціативами Організації Об’єднаних Націй. Румунія приєдналася до «Групи 77» у 1976 році, а у 1978 році стала повноправним членом Бюро Групи в межах ЮНЕСКО, долучившись до реалізації культурних, наукових та екологічних проєктів. Разом із колишньою Югославією, Кіпром і Мальтою Румунія входила до числа небагатьох європейських держав, які активно розвивали співпрацю з «Групою 77-ми», демонструючи інтерес до розширення міжнародної взаємодії поза межами традиційних блокових структур.
Мірча Ніколаєску протягом своєї кар’єри обіймав посаду посла соціалістичної Румунії в низці країн. У 2001 році в інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіо він зазначив, що напрями дипломатичної політики визначалися насамперед державними та соціо-економічними реаліями.
«Що показало життя? У відносинах між державами мають значення інтерес і здатність відстоювати цей інтерес, оскільки міжнародні відносини є, по суті, відносинами сили. Ніхто не надавав нам додаткових переваг лише через те, що ми були комуністичною країною. Водночас нам і не ставили це в мінус, коли ми цього не декларували. Це можна порівняти з товаром: продається тоді, коли він якісний. Так само і зовнішня політика — вона сприймається або не сприймається залежно від того, чи відповідає інтересам інших сторін. Вона не приймається, якщо не знаходить певних спільних точок дотику, якщо не узгоджується з конкретними очікуваннями або прагненнями. Політика Румунії щодо країн Третього світу, зокрема розуміння неприєднання як явища, що відображає прагнення нових учасників міжнародної системи залишатися поза протистоянням великих держав, була для Румунії важливою підтримкою. Так само важливою була і участь у Групі 77-ми».
Єгипет став одним із ключових центрів формування нової архітектури міжнародних відносин і простором політики так званого «нейтралітету» між двома протилежними блоками — Заходом і Сходом. Спираючись на символічний капітал цивілізації Стародавнього Єгипту, на міжнародну симпатію до єгипетського національного руху та на ідею «прагнення народу до визволення», військове керівництво на чолі з Гамалем Абделем Насером максимально використало геополітичні можливості того часу. Як і багато інтелектуалів, політиків та представників міжнародної громадської думки, Мірча Ніколаєску, який обіймав посаду посла Румунії в Єгипті, був під враженням від постаті Насера. У інтерв’ю наданому Центру усної історії Румунського радіо у 1996 році він відзначив роль єгипетського лідера у виведенні країни на провідні позиції в русі держав Третього світу та у зміцненні його міжнародного впливу.
«Важливим фактором, що сприймали тоді дуже серйозно був високий міжнародний авторитет Насера. Цей авторитет формувався як результат його внутрішньої діяльності на посаді лідера, який разом із групою демократично налаштованих офіцерів із його оточення долучився до процесів демократизації, що розгорталися паралельно з рухами національного визволення. Водночас він сприяв утвердженню як особистої ролі Насера, так і позиції Єгипту в русі неприєднання та в діяльності «Групи 77-ми» у сфері економічного розвитку. Першим президентом «Групи 77-ми» також був єгипетський представник. Інакше кажучи, йшлося про масштабну політику міжнародного рівня».
Румунія наблизилася до «Групи 77-ми» у складний період своєї сучасної історії. Це була спроба осмислити світ у контексті тогочасних глобальних змін і водночас налагодити нові міжнародні зв’язки.
