Румунія та національно-визвольні рухи у Третьому світі
Тенденції у міжнародних відносинах після Другої світової війни були чітко спрямовані на деколонізацію та заохочення колишніх колоній до здобуття незалежності. Так з'явилися рухи національного визволення. Існувала амбіція створити новий, кращий і справедливіший світ.
Стеліу Ламбру і Христина Манта, 02.02.2026, 07:32
Тенденції у міжнародних відносинах після Другої світової війни були чітко спрямовані на деколонізацію та заохочення колишніх колоній до здобуття незалежності. Так з’явилися рухи національного визволення. Існувала амбіція створити новий, кращий і справедливіший світ. Таким чином, зовнішній інтерес Румунії на початку 1960-х років був спрямований на Африку та Азію. Відокремлення Румунії та інших соціалістичних держав Європи від радянської опіки означало більшу ініціативу. Третій світ ставав привабливим, і Румунія відправила своїх дипломатів для просування своїх інтересів.
Мірча Ніколаеску був послом Румунії в Єгипті з 1961 року. У 1996 році він розповів Центру усної історії Румунського радіомовлення, як Румунія підтримувала національно-визвольні рухи, зокрема визволення Палестини, яке було на порядку денному в регіоні Близького Сходу: «Ставлення до палестинського визвольного руху відповідало загальному ставленню нашої країни до національно-визвольних рухів. Усі африканські рухи до 1963 року мали свої штаб-квартири в Каїрі, поки не здобули незалежність. По-перше, визвольні рухи вважалися місцевими ініціативами, і тому необхідність їхньої структуризації залишалася лише в рамках внутрішніх інтересів відповідних народів, щодо яких ми мали міжнародний обов’язок координувати нашу політичну підтримку. Іншими словами, незалежно від їх внутрішньої орієнтації, від їх внутрішніх суперечок – а вони були присутні майже в усіх національно-визвольних рухах, включаючи палестинський, – ми не відійшли від цього бачення публічно і офіційно, а також у плані організації наших прямих відносин із цими рухами. Ми застосували його і в випадку палестинського визвольного руху».
Африка була територією, яку румуни відвідували дуже рідко, і ставала все більш дипломатичною в міру того, як місцеве населення досягало емансипації. Мірча Ніколаеску: «Те, що ми зробили в Каїрі щодо руху в Конго, мало бути зроблено з великою обережністю. Там рух за визволення не був єдиним, і ззовні були дуже серйозні спроби скерувати його та підпорядкувати інтересам великих держав. Рух у Конго був найпотужнішим, і так сталося, що одна з його гілок перебувала під опікою Радянського Союзу. Інша гілка перебувала під опікою США, ще одна — під опікою Китаю. Відомо, що з боку великих держав там було дуже велике втручання, як, до речі, і в Анголі, і в Мозамбіку, значною мірою в Кенії, меншою мірою в Танганьїці. Ми надавали підтримку всім цим рухам, тим, хто її просив, у міру наших можливостей. Але ми надавали рівну підтримку всім рухам. До нас в посольство, наприклад, приходили не тільки представники одного конголезького руху. Ми були єдиними, до кого приходили всі».
Румунія була дуже чіткою щодо свого втручання: місцеві сили вирішували, яким буде їхнє політичне майбутнє. Мірча Ніколаеску: «Ми були єдиними, від кого вони відходили з думкою, що проблема визволення, створення держави, була їхньою. Ми казали їм, щоб вони це робили, а що стосувалося нас, то ми могли лише політично підтримувати їхні прагнення в міжнародних організаціях. Ми зобов’язувалися діяти там, щоб надавати пряму, в тому числі матеріальну, підтримку. Так сталося, наприклад, по лінії ООН. Але що стосується подальших дій, то приїжджати до нас у країну їм не було чого. Для нас вони не були комуністичним рухом, капіталістичним рухом чи прокитайським рухом. Для нас вони були рухом національного визволення».
Збалансована позиція принесла Румунії переваги, як зізнався Мірча Ніколаеску: «Не випадково ми мали добрі та дуже добрі відносини в політичному, ідеологічному та людському плані з абсолютно всіма країнами, які звільнилися в ході цього величезного процесу. Ось лише за шість років з трьох незалежних держав, які були в Африці, коли я був відправлений у 1961 році послом до Єгипту, а саме Єгипту, Ліберії та Ефіопії, їхня кількість зросла до 60 незалежних держав. Це був рух, який з часом забезпечив найширший доступ до незалежності деяких народів, що відчувалося і в ООН. Ми мали дуже хороші відносини і з Конго, орієнтованим на правих, я маю на увазі Конго-Заїр, але й з Конго-Браззавілем, орієнтованим категорично на лівих. Ми мали дуже добрі відносини і з Кенією, яка була орієнтована на популізм, на праві, але також і з Танганікою та іншими країнами. Мало які країни змогли зберегти такий баланс. І це нам дуже допомогло».
Участь Румунії у підтримці національно-визвольних рухів у Третьому світі відповідала ідеям і тенденціям того часу. Очевидно, що ця участь принесла їй і користь.
