Янку де Хунедоара в західних хроніках
Янку або Іоан Корвін де Хунедоара був однією з найважливіших постатей історії Центральної та Східної Європи у першій половині XV століття.
Стеліу Ламбру і Христина Штірбець, 16.11.2026, 07:31
Янку або Іоан Корвін де Хунедоара був однією з найважливіших постатей історії Центральної та Східної Європи у першій половині XV століття. Це ім’я має велике значення для історії Угорщини, Румунії, Словаччини та Сербії, а його самого вважають останнім великим хрестоносцем, який зупинив просування Османської імперії до центру Європи. Янку де Хунедоара народився в 1407 році та помер від чуми у віці 49 років у 1456 році поблизу Белграда після перемоги над османською армією. Йому належать кілька важливих перемог над османами. Його ім’я стало відомим і на Заході Європи: західні хроніки, особливо французькі та бургундські, з захопленням згадують його подвиги.
Історик Овідіу Крістя викладає середньовічну історію в Бухарестському університеті та провів інтерпретаційний аналіз західних джерел про Янку де Хунедоара. Він наголосив на необхідності прояснити питання його етнічного походження, яке з XIX століття є предметом суперечок між націоналістичними історіографіями регіону: «Нещодавнє переосмислення його походження на основі нових документів було здійснено двома угорськими істориками, Левенте Надь та Ритою Емеке Сілагі, які на основі дуже вагомих аргументів довели, що родина Янку де Хунедоара походила з Волощини, з селища Корбі-де-П’ятра. Звідси й герб цього роду Хунедорештілор або Хуніазілор — ворон. Дуже ймовірно, що вони були родичами роду Басарабів, а отже, і правлячої династії Волощини. Це дуже переконлива аргументація, і твердження про його волоське походження змусить переосмислити та переписати деякі з вчинків Янку де Хунедоара».
Ім’я Янку де Хунедоара згадується у схвальному тоні в хроніках французів Жана Шартьє (1385–1464), Енгерана де Монстреле (1400–1453) та Жана де Вавріна (1400–1474), у хроніках бургундців Жоржа Шастелена (1405–1475) та Жака дю Клерка (1420–1501), а також у хроніці пікардця Матьє д’Ескуші (1420–1482). Янку згадується під ім’ям Йоганнес де Хонгац у Вавріна, Янус у д’Ескуші, Онідіанус у Шастелена та Овідіанус у дю Клерка, причому останні два варіанти історики вважають спотвореними формами імені Хуніадіус. Овідіу Крістя пояснив механізм, за допомогою якого хроніки фіксували свідчення тих, хто повідомляв хроністам про те, що вони бачили чи чули про війну між християнами та османами у Східній Європі: «Це війна, віддалена не лише географічно, а й тому, що ця відстань спричинила у французьких та бургундських хроніках низку спотворень, більш-менш хибних уявлень. Проте їх варто проаналізувати, оскільки це не вигадки. У деяких випадках йшлося про неправильне розуміння певних назв, і автори, які давали свідчення про подвиги Янку де Хунедоара, адаптували їх на власний розсуд, що створило проблеми для сучасних істориків. В інших випадках йдеться про спроби авторів вписати подвиги Янку де Хунедоара в довгострокову перспективу хрестових походів. Принаймні в одного з авторів, Жана де Вавріна, ми знайдемо низку топосів, кліше, характерних для оповідей про військові дії проти невіруючих. І з усіх цих точок зору ми маємо усвідомлювати, що все, про що нам розповідають ці джерела, може бути використано не стільки для традиційної реконструкції політичної історії подій. Вони є цікавішими з точки зору культурної історії, сприйняття, поширення новин та ідей, а також того, як це все відбивається в джерелах того часу».
Овідіу Крістя також наголосив, що, незважаючи на відмінності між ними, західні хроніки дуже позитивно згадують Янку де Хунедоара: «Янку де Хунедоара, як правило, з’являється ніби з нізвідки. Є кілька хронік, які стверджують, що він був скромного походження, але пов’язують це скромне походження з професією батька, який, як вважається, був ковалем. Жан де Ваврін, навпаки, стверджує, що він був шляхетного походження. Я замислився, чому взагалі була спроба представити його в негативному світлі? Насправді це переказ деяких чуток, які, ймовірно, ходили. Валаське походження Янку де Хунедоара довгий час було для нього предметом докорів. І Матія Корвін, його син, який став королем Угорщини, також зазнав дещо подібного ставлення. Отже, деякі хроніки, зокрема хроніка Матьє д’Ескуші та хроніка Жака дю Клерка, згадують про його скромне походження — він був сином коваля. Натомість усі хроніки, незалежно від того, згадують вони це нешляхетне походження чи ні, висловлюють йому схвальні відгуки, бачать у ньому великого героя християнства, постать, чиї військові подвиги викликають захоплення у західного світу і навіть в Османській імперії. Багато з згаданих хронік стверджують, що в певний момент османи боялися Янку де Хунедоара. Ймовірно, до цього твердження також слід ставитися з певною обережністю. Але факт залишається фактом: битви, які Османська імперія вела з Угорщиною в той час, коли Янку де Хунедоара був воєводою Трансільванії та намісником Угорщини, мали величезний резонанс у ті часи.»
Через 570 років після смерті, Янку де Хунедоара залишається видатним діячем історії Центральної та Східної Європи. А слава про його військові подвиги зробила його відомим і в Західній Європі.