22 грудня 1989 року або День Перший

22 грудня 1989 року є першим днем свободи, все потрібно було перебудовувати з нуля: економіку, суспільство, державу, закони, культуру, освіту.

Стеліу Ламбру і Василь Каптару, 22.12.2025, 06:07

Після приблизно тижня масових протестів, що розпочалися ввечері 15 грудня 1989 року, 22 грудня режим Ніколає Чаушеску припинив існування. За кілька хвилин після 12 години диктатор разом із дружиною та кількома наближеними втік вертольотом з будівлі Центрального комітету Румунської комуністичної партії, яка протягом 45 років була резиденцією влади. Падіння режиму Чаушеску призвело до загибелі приблизно 1200 осіб по всій країні. Він залишив після себе суспільство, приголомшене як подіями попередніх десятиліть, так і необхідністю вирішувати, що робити далі.

22 грудня 1989 року є першим днем свободи і все потрібно було перебудовувати з нуля: економіку, суспільство, державу, закони, культуру, освіту. Це було надзвичайно складне завдання, найважчою частиною якого стало зіткнення з минулим і визначення шляху, яким слід було йти, щоб збудувати теперішнє і майбутнє. За 36 років, що минули від першого дня без комунізму, було витрачено величезну кількість соціальної енергії, сліди якої помітні й сьогодні.

Філософ Габріель Ліїчану спробував відповісти на запитання, чому зіткнення з минулим було таким складним. Чому румуни змушені були пройти через це надзвичайно важке випробування — зазирнути в себе, оцінити власні вибори та вибори попередніх поколінь.

«Чому необхідна конфронтація з минулим? Це складне й делікатне питання. Насамперед тому, що воно вимагає нюансів і тому, що минуло вже 35 років. Зіткнення з минулим є важливим, адже з трьох вимірів часу — минулого, сьогодення і майбутнього — на мій погляд, саме минуле є найважливішим. Воно є засновницьким часом будь-якої істоти, будь-якої людини і будь-якого народу. Тому намагатися зрозуміти сьогодення і будувати майбутнє, забуваючи або ігноруючи те, що закладалося в тобі як первинна основа, є абсолютно неможливо.

Щодо життя кожного з нас, я б сказав, що кожен є нашаруванням часу, який життя відклало в наших нейронах, формуючи наше “я”. Ми несемо із собою роки дитинства, юності, молодості, усе пережите в ці періоди, увесь досвід до сьогоднішнього дня. Ми постійно є тим, чим були. Минуле — це не те, що минуло і втратило значення. Минуле не минає: воно є виміром, що залишається, а не зникає, і саме воно нас формує.»

Багато румунів намагалися втекти від минулого, адже тиск був надто великим, а звернення до історії не допомагало прояснити, що саме слід було робити. Навпаки, історія ще більше ускладнювала вибір, — зазначає Габріель Ліїчану.

«Сукупність нашарувань, що накладалися одне на одне протягом історії, є ключем до розуміння нашого минулого, сьогодення і прагнення будувати майбутнє. Ми, румуни, за допомогою підручників періодично переосмислювали власну історію так, як нам було зручно. Вона зазнавала деформацій, вигідних тому чи іншому політичному режиму. У будь-якому разі комунізм був справжнім майстром переробки минулого, змінюючи його обличчя залежно від інтересів конкретного керівника чи партійного секретаря. Ми так і не пізнали свого минулого: постійно перейменовували його відповідно до обставин, пізнавали його викривлено або просто ігнорували. А не знаючи його, ми ризикуємо знову повернутися до його найгірших проявів.»

Погляд, спрямований на себе, завжди є добрим підходом. А зіткнення з минулим приносить більшу ясність мислення й пояснює, чому суспільство було змушене пережити те, що воно пережило, — зазначає філософ Габріель Ліїчану.

«Якщо йдеться про конфронтацію з минулим, то вислів часів комунізму “важка спадщина” говорить дуже багато. Йшлося про нібито важку спадщину, залишену буржуазією та поміщиками, з якою ми, комуністичний режим, мали боротися, позбутися її й замінити жахливе величчю, щастям і світлим майбутнім. “Важка спадщина” була найбільш лицемірним виразом, який тільки можна було вигадати.

Насправді ж саме після 1990 року ми отримали справжню важку спадщину. Адже ті, хто перейшов на інший бік історії — Йон Ілієску разом з усіма членами комуністичної партії, з якими він перейшов, з усіма адміністративними, політичними та репресивними структурами часів Чаушеску, залишили нам найтяжчу спадщину. Це була репресивна, зловмисна й свавільна структура колишнього комуністичного режиму. Він просто переніс на інший бік усі вади та звички попереднього ладу.

За таких умов зіткнення з минулим було неможливим, адже важко уявити, щоб можна було вимагати від тих, хто відтворює комуністичне минуле, прикрашаючи його новими шатами, судити самих себе. Ми не пережили ані люстрації, ані справжньої конфронтації з минулим, тому що злочинці не судять і не засуджують себе в цьому світі як злочинців.»

22 грудня 1989 року, або День Перший, є складовою і старої, і нової Румунії. Це підсумок рішень минулих поколінь і водночас визначальний момент для вибору майбутніх поколінь.