Кампанія «Сезонники» та робітники на фермах Австрії

Щороку тисячі румунів вирушають на сезонні роботи до Австрії, де працюють на фермах, збираючи спаржу, полуницю або овочі в теплицях.

Юлія Гау і Василь Каптару, 13.05.2026, 04:21

Згідно з офіційними даними, на початку 2025 року в Австрії проживало приблизно 155 000 громадян Румунії. Румунія є однією з головних країн походження іммігрантів і посідає друге місце після Німеччини, випереджаючи Боснію і Герцеговину. Для частини цих людей сезонна робота в сільському господарстві є одним із ключових джерел доходу, особливо під час збору спаржі, полуниці, салату, огірків або абрикосів.

Іоана Попеску – аспірантка в Австрії та волонтерка ініціативи «Сезонники», кампанії, що діє вже понад десять років і займається захистом юридичних і трудових прав сезонних працівників в Австрії. Вона розповідає про складні умови, з якими стикаються румунські працівники, та про діяльність групи активістів, з якою співпрацює. За її словами, працівникам часто платять 5–6 євро за годину, тоді як робочий день може сягати 12 годин, або 60 годин на тиждень. Такожлюди працюють без мінімальних перерв, а робота нерідко триває й у неділю, тоді як субота майже завжди є робочим днем.

«Протягом багатьох років ми пробували різні види діяльності. Я беру участь у цій ініціативі вже майже два роки. Загалом ми спостерігаємо такі проблеми: по-перше, людям часто платять менше, ніж встановлений законом мінімум. Якщо говорити приблизно, у Відні цей мінімум становить близько 9 євро нетто за годину. І загалом це та зарплата, яку кожен мав би отримувати, тобто мінімум, хоча може бути й більше – залежно від домовленостей із роботодавцем. Однією з найбільших проблем є те, що працівникам не виплачують належну суму.»

Ще одна проблема, на яку звертає увагу аспірантка, – це тепловий стрес, якого зазнають працівники, як через глобальне потепління, так і через відсутність належної організації робочого часу, щоб уникати перебування під прямим сонцем у найспекотніші години. Багато з них повідомляють про випадки гіпертонії, нудоти та відсутність захисного спорядження як у теплицях із високою температурою, так і на відкритих полях.

Однією з тенденцій, що набирає обертів, є зростання залучення працівників із країн, що не входять до ЄС, – зазначає Іоана Попеску.

«Протягом останнього року ми помітили тенденцію до найму працівників з Азії, зокрема з Непалу, В’єтнаму, Індії, – фактично відбувається заміна дешевої робочої сили зі Східної Європи, на яку традиційно спиралися, на ще дешевшу робочу силу, яку не лише дешевше залучати, але й легше контролювати».

За словами Іоани Попеску, підвищена вразливість працівників із-за меж ЄС пов’язана з їхнім нестабільним правовим статусом. Громадяни ЄС не потребують візи та можуть у будь-який момент змінити роботодавця, тоді як працівники, які приїжджають за робочою візою, повністю залежать від роботодавця, який їх привіз до Австрії. Вона також зазначає, що азійські працівники часто несуть значні витрати на переїзд, які потім поступово відшкодовують із заробітної плати.

«Ми, як група, проводимо низку заходів. Наша мета – інформувати якомога більше працівників про їхні права. Для цього ми виходимо безпосередньо в поля і роздаємо листівки під час роботи, адже в теплиці зайти неможливо. Ми спілкуємося з людьми та поширюємо інформаційні матеріали.

Також ми організували курс німецької мови в районі Відня, розташованому поруч із теплицями, де працює дуже багато людей. Район називається Зьомерінг. Там ми намагалися не лише навчати мові, а й створити спільний простір. Це не повністю спрацювало, але саме такою була ідея, і ми хочемо продовжувати подібні ініціативи: більше працювати над формуванням спільноти, а не лише над інформуванням, адже люди часто не можуть безпосередньо застосувати отриману інформацію».

Розповідаючи про труднощі організації спільноти, Іоана Попеску зазначає, що сезонні працівники в Австрії є дуже ізольованими. Багато з них живуть на фермах або поблизу них, інколи навіть у віддалених районах. Частина приїжджає лише на три місяці й потім виїжджає, можливо, назавжди. Інші залишаються на роки, але постійно сприймають своє перебування як тимчасове.

«Ти ніколи не знаєш напевно, і це було однією з проблем для курсів німецької мови, бо люди казали: “Навіщо мені німецька, я ж тут не залишаюся”. І водночас вони живуть там по три, п’ять років».

На запитання, як би вона визначила сезонного працівника, аспірантка визнає, що однозначної відповіді немає.

«Це справді складне питання, бо зазвичай сезон асоціюється лише з літом або осінню, коли триває збір урожаю. Але для деяких людей сезонність виглядає інакше: вони можуть працювати майже цілий рік у різні періоди активності. Частина працівників приїжджає на довший термін, тоді як роботодавці, навпаки, зацікавлені в максимально гнучкій і мобільній робочій силі, яку можна залучати або відпускати залежно від обсягів роботи».