Підсумки дослідження «Соціальний барометр – 2025. Румуни в Україні на четвертому році війни»
Нещодавно було представлено результати масштабного дослідження «Соціальний барометр – 2025. Румуни в Україні на четвертому році війни». Про головні висновки, тенденції та суспільні настрої розповідає Марін Герман.
Василь Каптару, 05.11.2025, 14:07
Нашим сьогоднішнім гостем є Марін Герман – політолог, журналіст, письменник лектор Сучавського університету імені Штефана чел Маре” та Директор чернівецького Інституту політичних студій та соціального капіталу, що опублікував нещодавно результати останнього дослідження «Соціальний барометр – 2025. Румуни в Україні на четвертому році війни», проведеного за фінансової підтримки Департаменту у справах румунів звідусіль.
– Пане Маріне, розкажіть про цей проєкт та про його основні висновки.
– Доброго дня! Дякую Вам за запрошення. По-перше, цей проєкт став для нас традиційним, адже ми, починаючи з 2022-го року, моніторимо суспільно-політичні настрої в трьох областях України, де проживають румуномовні громади – це Чернівецька, Одеська та Закарпатська області. І завданням нашого проєкту є, по-перше, вивчення суспільних настроїв в контексті широкомасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, побачити, яким чином змінюється життя людей, яким чином відбуваються різні суспільні феномени, такі як втома від війни, мобілізація суспільства, інтеграція різних наративів щодо війни. І поряд з такими тематиками ми вивчаємо збереження етнічної самобутності румунської громади, які основні проблеми, з якими стикаються ці громади, ну і, звичайно, ми так само хочемо сформулювати засновані на наукових дослідженнях рекомендації як для Румунії, так і для України як держав для того, щоб ці етнічні групи зберігалися і були залучені до більш тісної співпраці між країнами в цьому трикутнику, бо окрім України та Румунії, до цього ми так само приєднуємо Республіку Молдову.
– З якими основними проблемами стикаються румуни в Україні? Чи відрізняються вони від тих, з якими стикаються українці?
– Величезних таких відмінностей, якщо ми говоримо про загальні суспільно політичні настрої, ми не бачимо. Але є різні такі тенденції, які, по перше, варто відзначити, особливо в Одеській області, де ми помічаємо таку поглиблену втому від війни, де існують різні такі проблеми як інфраструктурного, інформаційного характеру, так і проблеми, пов’язані з фрустрацію. Тобто люди дезорієнтовані і не знають, чого очікувати завтра. І ми маємо відповідне пояснення і пов’язуємо це з тим, що Одеська область сильніша стикається з проблемами, пов’язані з війною, з постійними бомбардуваннями, з новими атаками та різними такими проблемами, які пов’язані з військовими діями, а також із зусиллями Києва захищати суверенну територію України. Якщо ми говоримо про західні області України, про Чернівці і про Закарпаття, тут суспільні настрої дещо відрізняються. Але хочу відзначити, що точка зору цих громад не суттєво відрізняється, якщо ми говоримо про війну і про вторгнення Росії від поглядів, які спостерігаються на рівні україномовної більшості. Тобто з точки зору політичної свідомості, національної свідомості, національної я маю на увазі громадської свідомості, румунські громади України повною мірою підтримують Київ в плані захисту суверенітету і територіальної цілісності, активно залучаються до патріотичних рухів і підтримують Україну в цій війні. І це дуже добре. Але коли ми говоримо про етнічні нюанси, ці представники відзначають, по перше, конфесійні, а по друге, етнонаціональні елементи, які вони б хотіли покращити. Ми говоримо про сутички, пов’язані з церковними питаннями в Україні, з реформами, які розпочала Україна в плані освіти, а також про інші речі, які пов’язані з незакінченням реформи децентралізації, проведенням шкільної реформи і створенням нової мережі ліцеїв. Тобто це, по-перше, незакінчені через війну реформи, а по-друге – намагання румунів зберегти свою мову, свою ідентичність і свою самобутність. І тут так само ми спостерігаємо певні процеси паралельного конструювання ідентичності. З одного боку, це громадяни України, які пов’язані з Україною політично, але з іншого боку, вони хочуть зберегти свою мову і свою самобутність. І ця подвоєна ідентичність грає свою роль у сприйнятті політичної дійсності.
– Які зміни ви помітили у 2025 му році у порівнянні з попередніми роками у настроях румунів Україні?
– Що мене найбільше так непокоїть? Це, по перше, зміна в плані втоми від війни, вона більш явна, ніж у 2022 му році. Тобто люди реально втомлені від цієї війни і виникає таке іноді пасивне ставлення до можливих результатів цієї війни. Це саме те, чого хоче Росія де факто, тобто стимулювання цієї втоми і перетворення її на пасивне ставлення до політичної дійсності і до військової дійсності і вона спостерігається у всіх регіонах, де ми проводили дослідження. Я хотів сказати, щодо дослідження: ми проводили три фокус групи в усіх трьох областях України і, так само, ми проводили соціологічне опитування змішаного типу методом квот для вивчення в порівняльній перспективі точок зору всіх представників цих громад. Щодо інших таких перетворень метаморфоз та трансформації на рівні громадської думки в трьох регіонах, ми так само спостерігаємо навіть певну втому від дискусії щодо європейської інтеграції. Люди в переважній більшості дивляться на Європейський Союз як на хороший і правильний вибір України та громад, але вони дивляться на Європейський Союз і на європейську інтеграцію у 2025-му році на щось, що пов’язане з певним далеким майбутнім, навіть в рамках фокус груп нам говорили наступне: це дуже добре, що існує підтримка з боку Європейського Союзу, але чи дочекаємось ми цієї європейської інтеграції? Це певні такі ознаки втоми, які переплітаються переплітається з європейським песимізмом, навіть не дочекавшись вступу до Європейського Союзу. По-третє, я хотів би відзначити певну зневіру в певних областях. Якщо у 2022-му році ми проводили дослідження за тією ж самою соціологічною методологією, що і цього року, ми бачимо – впевненість у перемозі України над Російською Федерацією у 2025 му році значно менша, люди почали сильніше говорити про мир, про переговори, про настрої зупинити вогонь, щоб не помирали мирні жителі на території України , ніж про поняття перемоги, яке вже менш помітне в цих патріотичних дискурсах. З іншого боку, ми так само спостерігаємо різні дискусії та настрої щодо перспектив демографічної кризи в усіх трьох областях, особливо в Одеській області, про демографічні проблеми говорили, про зменшення кількості молодих людей в сільській місцевості. Там, де менше молоді, там менше учнів та менше дітей в садочках і в школах. І там вже виникають такі переплетіння, з одного боку демографічних, а з іншого боку етнонаціональних проблем. Адже там, де немає молоді, менше дітей і вже страждає вся система збереження культурної самобутності, яка для нас є традиційною в усіх трьох областях України.
– Яка, на вашу думку, найсерйозніша проблема, з якою стикаються ці громади на четвертий рік війни: страх, втома, депопуляція населених пунктів чи втрата національної ідентичності?
– Ми, до речі, мали пряме запитання: чого ви найбільше боїтеся під час четвертого року широкомасштабного вторгнення Росії? І найпопулярніша відповідь була – невизначеність. Невизначеність в загальних рисах, невідомо, що буде завтра, невідомо, як ми можемо планувати своє життя. І, до речі, всі основні дискусії фокус групах, так само нам це показували. Люди в Закарпатській області розказували, що вони не можуть планувати своє життя більше ніж на три-чотири тижні. І ця невизначеність тісно переплітається з іншими проблемами. Якщо ти не можеш планувати своє життя, ти не можеш планувати систему освіти,ти не можеш планувати суспільні відносини, ти не можеш планувати проєкти, ти не знаєш, що буде завтра. І, звичайно, воно психологічно дуже сильно впливає. І впливає не тільки на етнічних румун, впливає на українське суспільство в цілому. Ми порівнювали наші результати з результатами соціологічних досліджень, проведених на всій території України і десь існують невеликі відмінності, але воно плюс-мінус співпадає. Є й інші проблеми, які суто стосуються цієї національної громади. По-перше, існують певні побоювання, що румунська мова в Україні буде менш вживаною, тобто менше молоді буде користуватися і говорити румунською мовою. Є побоювання щодо зменшення кількості годин викладання румунською мовою в школах і так само існують певні побоювання, що в результатах цих міжконфесійних православних суперечок буде менше румунської мови і румунських молитв в церквах всіх трьох областях. І це побоювання, які є характерними лише для етнічних громад румунів у цих трьох областях. От ми маємо таку картину: по-перше, страхи та проблеми, пов’язані з війною, з депопуляцією, а з іншого боку, чітко окреслені етнічні проблеми, які варто вирішувати, про які варто говорити і, які варто спільно обговорювати для того, щоб не виникали різного роду приводи для стимуляції розвитку наративів, направлених проти зусилля України захищати свій суверенітет.
– Виходячи з результатів Вашого дослідження, яке б послання ви б адресували до румунської влади і яке до української?
– Ми побачили, що дуже багато рекомендацій від етнічних румунів, пов’язаних з проблемою, які вони визначають, яка є найважливішою. Щодо України – це повторне запрошення до діалогу і до обговорення рішень, які приймаються щодо цих громад як на рівні обласної, районної влади, в громадах чи на рівні Києва, тобто, щоб всі питання, рішення, закони, які стосуються цієї національної меншини, були обговорені регулярно, системно, з ними. Це дуже важливо для цієї громади і це є наша рекомендація – вести обговорення в руслі європейського, конструктивного ставлення до всіх питань, щоб ця громада відчувала, що її точка зору була врахована під час прийняття певних політичних рішень. Адже якщо воно не відбудеться таким чином, то ця громада відчуватиме себе ізольованою від суспільства, від політичного керівництва країни, і це погано. Воно стане ще більш ізольоване, в тому числі мовно і політично. Потрібно долучати цю громаду до прийняття політичних рішень, яке стосується цієї громади. Це щодо України. Щодо Румунії, то тут досить важливим моментом є необхідність вироблення стратегії підтримки і діалогу з цією громадою. Воно стосується не тільки румунів України, але і румунів, які проживають в інших країнах, таких як Сербія або як Угорщина або Болгарія. Вироблення стратегії багаторічної підтримки, діалогу і процедур взаємодії з цими громадами. Адже в рамках цих опитувань часто ми спостерігали таку позицію: Так, існують різні проєкти для нас, так, нас підтримують, Румунія для нас є важливою країною, але часто певні проєкти вони тривали рік-другий, а потім зупинилися. Це, наприклад, програма надання фінансової підтримки румунським учням та вчителям з України, яка тривала декілька років, а потім раптово зупинилася. Так само нам розказували і це голос переважної більшості етнічних румунів, що потрібно виробити таку раціональну, європейську, наукову і обдуману стратегію для того, щоб Румунія мала стабільну, прозору і проактивну позицію щодо цієї громади. Адже часто змінюються уряди, змінюються міністри або змінюються політичні партії, які керують Румунією і стратегії вони досить нечіткі, і ніхто не знає, чи є якась позиція, скажімо, політичного класу Румунії щодо тих чи інших питань. Ну і загальна наша рекомендація – це проводити переважну більшість дискусій щодо питань етнічних меншин в рамках європейського діалогу і в рамках європейських норм і стандартів. Адже європейські цінності і все, що стосується європейського будівництва як концепції, це те, що зближує всіх учасників цього процесу. І це те, що лише об’єднує в рамках цієї величезної проблеми для Європи – широкомасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. І лише через європейський ключ розвитку, будівництва і дискусій ми можемо спільно вирішити проблеми, які ми ідентифікуємо не перший рік.
– Й останнє моє запитання, на вашу думку, яка проблема найгостріше стоїть перед румунами в Україні? І дивлячись уперед, що дає вам надію на те, що румуни в Україні збережуть свою ідентичність попри всі труднощі.
– Ми бачимо дуже чітко, що традиційні форми збереження етнічної самобутності вони працюють навіть якщо в Україні війна. Це родина, це традиційні цінності, це форма збереження мовної ідентичності в рамках невеликих груп людей. Ми так само бачимо, що культурні інституції, політичні інституції, в тому числі Румунії чи України, вони трошки віддалені від цієї громади, громада відчуває себе ізольованою від цих великих геополітичних процесів, іноді відчуває себе незрозумілою, або вона не вважає себе учасником цього процесу, а навпаки, жертвою цих геополітичних процесів. І саме тому часто учасники говорили про родину, про цінність, про православ’я, про християнство, про такі цінності, пов’язані з традиційними поглядами на життя. Вона вважає, що це їх врятує від асиміляції, від зникнення або взагалі від будь яких інших політичних катаклізмів, які пов’язані чи не пов’язані з війною. І саме тому ми маємо подбати про те, щоб ці традиційні інституції, які зберігали відповідну етнічну ідентифікацію, не зникли. А для цього вже ми не маємо руйнувати те, що працювало і маємо берегти і консолідувати те, що активно працювало. А щодо таких проблем, як популяція, демографічна криза, потрібно більше інвестицій в сільській місцевості, там, де не тільки румунська громада, але й українські громади стикаються з величезними проблемами, інвестиції в розвиток, в інфраструктуру, в дорожні роботи і так далі, для того, щоб молодь лишалася у себе вдома і для того, щоб і сільські невеликі школи мали певний вигляд і притягували до себе, щоб і на селі члени цієї громади змогли реалізувати свої суспільно-політичні і культурні потреби. Ну і – не забувати про транскордонне співпрацю, досить важливу, особливо для Чернівецької та Закарпатської областей, там, де відбувається така лібералізація транскордонної співпраці, там життя буде значно краще й етнічні питання, які часто ми бачимо, як перепони на шляху двосторонніх відносин стануть, навпаки, мотивацією для зближення між сусідніми регіонами, які знаходяться в різних країнах.
– Дякую за цю цікаву розмову. Нагадаю, з нами на зв’язку був Марін Герман політолог, журналіст, письменник, лектор сучавського університет імені Штефана чел Маре та директор Чернівецького інституту політичних студій та соціального капіталу, який нещодавно опублікував результати останнього дослідження «Соціальний барометр 2025. Румуни в Україні на четвертому році війни». Ще раз дякую і до зустрічі в ефірі!
