Перспективи миру в Україні: між дипломатією, силою та ризиком нового переділу безпеки Європи
Війна Росії проти України, що триває вже четверту зиму, поставила міжнародну спільноту перед складним вибором між дипломатичним пошуком миру та необхідністю не допустити його перетворення на небезпечний компроміс за рахунок безпеки України і всієї Європи.
Василь Каптару, 24.12.2025, 05:05
Війна Російської Федерації проти України вступила у четверту зиму. Попри активні дипломатичні контакти, жодних переконливих ознак швидкого миру наразі немає. Навпаки, переговорний процес супроводжується взаємною недовірою, глибокими стратегічними розбіжностями та побоюваннями, що можливе мирне врегулювання може зафіксувати несправедливий баланс сил на користь агресора. Україна, усвідомлюючи ці ризики, намагається діяти так, щоб будь-які домовленості не стали формою прихованої капітуляції і не заклали підґрунтя для нової війни в майбутньому.
Американська ініціатива і скепсис союзників
Наприкінці листопада у Сполучених Штатах був підготовлений так званий «мирний план» щодо російсько-української війни. Початкова версія документа містила 28 пунктів і викликала різку критику як в Україні, так і в країнах Європейського Союзу. Критики називали його переліком російських побажань і фактичним тиском на Київ з метою змусити його погодитися на невигідні умови. Згодом президент України Володимир Зеленський повідомив, що оновлена версія проєкту містить уже 20 пунктів, однак навіть після скорочення документ не позбувся суперечливих елементів.
Станом на сьогодні переговори залишаються складними і не демонструють чіткого прориву. Основний процес відбувається в межах дипломатичних зусиль під проводом Сполучених Штатів за участі європейських партнерів. Делегації України та США протягом кількох днів проводили зустрічі у Флориді, де обговорювали 20-пунктний план, рамки безпекових гарантій для України та питання економічного відновлення після війни. Представники сторін охарактеризували дискусії як «продуктивні і конструктивні», але водночас наголосили, що ключові розбіжності з Росією залишаються невирішеними. Москва, зі свого боку, відкидає низку пропозицій і заявляє, що зміни, внесені Європою та Україною до американського проєкту, не підвищують шансів на досягнення миру.
Українська позиція: мир лише за умов безпеки
Українська делегація наполягає, що будь-який мирний процес має гарантувати суверенітет і безпеку держави, а також створити реальну основу для повоєнної відбудови. Паралельно тривають консультації з ключовими партнерами, зокрема з Великою Британією, Францією та Німеччиною, з якими обговорюються зусилля так званої «коаліції рішучих» щодо справедливого і тривалого завершення війни. У грудні активно порушувалися питання безпекових гарантій і механізмів припинення вогню, а участь міжнародних організацій, зокрема Ради Європи, розглядається як елемент підготовки потенційних рамок завершення війни.
Президент Володимир Зеленський нещодавно заявив, що Україна разом з Європою та США підготувала базовий блок документів, необхідних для завершення війни з Росією, однак «ще є над чим працювати». За його словами, головна мета полягає у досягненні справедливого миру, а дипломатичний шлях має привести до української перемоги, необхідної для збереження життя військових і цивільних.
Військовий вимір переговорів
На тлі дипломатичних зусиль триває і військова підтримка України. Зустріч міністрів НАТО 3 грудня принесла домовленості щодо постачання озброєнь за програмою PURL на суму близько одного мільярда доларів. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте, коментуючи ситуацію, наголосив: «Мирні переговори тривають, це добре, але водночас ми повинні переконатися, що поки вони тривають, і ми не впевнені, коли вони закінчаться, Україна має найсильнішу можливу позицію для продовження боротьби, для протистояння росіянам, але також і найсильнішу можливу позицію, коли мирні переговори дійсно досягнуть точки, коли вони сядуть за стіл переговорів». Ця заява відображає ключову дилему Заходу: поєднати дипломатію з необхідністю не допустити ослаблення обороноздатності України.
Крім того, від січня 2026 року Румунія стане другим стратегічним вузлом постачання озброєння Україні в межах розширення логістичної підтримки з боку НАТО, працюючи паралельно з головним хабом у польському Ряшеві. Новий центр логістики та координації має значно посилити пропускну здатність допомоги на східному фланзі Альянсу, зменшивши навантаження на польський вузол, та спрямовуватиме критично важливі системи ППО, артилерію, протитанкові міни й засоби радіоелектронної боротьби на потреби Збройних сил України.
Критичний погляд з Румунії
Важливий аналітичний вимір про перспективи миру надав в інтерв’ю Радіо Румунія Джордже Скутару, виконавчий директор New Strategy Center і колишній радник президента Румунії з питань національної безпеки. Він проводить історичні паралелі і застерігає від надмірних ілюзій щодо нинішніх переговорів. На його думку, ситуація дедалі більше нагадує не період холодної війни, а Мюнхен 1938 року.
«Я вважаю, що ми скоріше наближаємося до моменту Мюнхена 1938 року, тому що, як очевидно, обидва переговорники – і російська, і американська сторони – не бачать в європейцях партнера для діалогу, здатного сидіти за столом переговорів», – зазначає румунський експерт. За його словами, Європа фактично запрошується лише для ознайомлення з результатами контактів між Вашингтоном і Москвою, що грає на користь Росії, яка прагне відтворити паритет між США і колишнім СРСР.
Джордже Скутару звертає увагу і на зміст початкового 28-пунктного плану, зокрема на ті положення, що стосуються архітектури європейської безпеки. «Ми зосереджуємося на територіальних питаннях, але не обговорюємо кілька інших пунктів, які стосуються саме безпеки Європи», – наголошує він.
Архітектура безпеки як справжня ставка Кремля
На переконання румунського експерта, Москва від самого початку розглядає війну проти України не як двосторонній конфлікт, а як інструмент перегляду всієї системи безпеки на європейському і глобальному рівнях. Він нагадує про вимоги, висунуті Росією 17 грудня 2021 року, напередодні повномасштабного вторгнення, коли Кремль фактично вимагав виведення військової інфраструктури НАТО з усіх країн, що приєдналися до Альянсу після 1997 року.
«Практично йдеться про вимогу вивести всю військову інфраструктуру НАТО з держав, які приєдналися до Альянсу після 1997 року, тобто про відтворення буферної зони від Балтійського до Адріатичного моря. Саме в цьому полягає небезпека відсторонення Європи від процесів ухвалення рішень і зведення проблематики лише до України, тоді як питання безпеки України безпосередньо стосується і нас та матиме прямий вплив на безпеку всього європейського континенту», – зазначає Джордже Скутару.
Румунський фактор і Чорне море
Особливе місце в аналізі Скутару посідає питання Румунії та Чорноморського регіону. Він нагадує про заяви Володимира Путіна щодо «Новоросії» і намірів перекрити Україні доступ до моря. «Іноді слухаючи наші публічні дебати та аналізуючи загальну поведінку румунської політичної еліти, створюється таке враження, ніби ми перебуваємо в умовному комфорті географічної віддаленості й ведемо ці дискусії десь у Мадриді чи Лісабоні, наче між нами та росіянами лежать дві тисячі кілометрів. Насправді ж єдиною країною, яка безпосередньо постраждає у разі погіршення ситуації на фронті в Україні, є Румунія, оскільки вона матиме прямий кордон з Російською Федерацією.»
Концепція так званої «Новоросії» залишається стратегічною метою Російської Федерації, і Володимир Путін неодноразово це підтверджував, знову й знову публічно повторюючи ці наміри, – підкреслює експерт.
Він звертає увагу і на стратегічне значення острова Зміїний, який відіграв ключову роль у розмежуванні континентального шельфу між Румунією та Україною. За словами Джордже Скутару, уявна окупація острова Росією і невизнання рішення суду могли б поставити під загрозу видобуток газу в Чорному морі та серйозно вдарити по економічних інтересах Бухареста. «Острів Зміїний відіграв надзвичайно важливу роль у розмежуванні континентального шельфу між Румунією та Україною, і у 2009 році в Міжнародному суді Румунія здобула 9 600 квадратних кілометрів континентального шельфу у виключній економічній зоні. Варто уявити, що означала б окупація острова Зміїний Росією та одностороння заява Москви про невизнання рішення арбітражу в Гаазі з проголошенням цієї зони спірною, супроводжена направленням військових кораблів. У такій ситуації з Чорного моря не видобувався б жоден кубометр газу. Румунія має життєво важливі економічні інтереси: у 2027 році країна має стати найбільшим виробником природного газу в Європейському Союзі. Саме тому необхідно дуже серйозно замислитися над тим, як гарантувати безпеку виключної економічної зони, яка не підпадає під дію статті 5, як наростити військово-морські спроможності та як і надалі підтримувати Україну, щоб вона могла ефективно чинити опір.»
Економічні обмеження Росії і межі тиску
Останнім часом все більше економічних оглядачів задаються питанням чи свідчать економічні труднощі Росії про її готовність завершити війну. Джордже Скутару вважає, що, попри зростання дефіциту і скорочення доходів від продажу енергоносіїв, Москва зберігає можливість вести війну щонайменше ще рік. «Я не очікую, що в найближчий час США будуть чинити більший тиск на Росію, ніж досі, що свідчить про їхнє бажання зберегти ці канали комунікації», – зазначає він.
За його оцінкою, Путін відчуває певну перевагу у відносинах з Вашингтоном і намагається тиснути на європейців, аби послабити їхню підтримку України. Водночас експерт підкреслює критичну роль Європейського Союзу: без фінансової допомоги ЄС Україна не зможе ані підтримувати військові зусилля, ані збалансувати державний бюджет.
Соціальна напруга і історичні паралелі
Образи російських пенсіонерів у чергах за їжею, паливні норми та повідомлення про сотні тисяч загиблих на фронті викликають у деяких спостерігачів асоціації з кризою Російської імперії напередодні революції 1917 року. Проте Джордже Скутару не вважає ці паралелі повністю коректними. «Я не думаю, що умови зараз схожі на лютий 1917 року», – зазначає він, наголошуючи, що для колапсу потрібен масштабний військовий провал. «Водночас економічна ситуація в Росії нині є значно гіршою. Варто зважити на те, що близько 11 мільйонів росіян живуть за межею бідності. При цьому сама межа бідності в Російській Федерації становить приблизно 200 доларів на місяць. Тобто мільйони людей змушені виживати на суму, меншу за 200 доларів щомісяця. Саме тому значна частина з них погоджується йти до армії, приваблена для російських реалій надзвичайно великими виплатами – федеральними бонусами у розмірі 20–25 тисяч доларів за підписання контракту та відправлення на фронт.»
Мир чи пауза перед новою війною
Ключовим питанням, яке постає перед Україною та її партнерами, залишається питання гарантій безпеки. Джордже Скутару нагадує, що Росія вже порушувала міжнародні зобов’язання, зокрема Будапештський меморандум. «Ми повинні серйозно думати про гарантії безпеки, якщо так багато говоримо про мир, адже Росія вже підписувала міжнародні документи, зокрема Будапештський меморандум, яким гарантувала територіальну цілісність України. У 2014 році багато хто в Європі сподівався, що Росія обмежиться Кримом і що на цьому все завершиться. Однак цього не сталося. Тому, якщо буде укладено лише формальний мир без реальних гарантій, через два–три роки війна може початися знову, і тоді вже ніхто не зможе зупинити Путіна. Такий підхід лише заохочуватиме його до продовження агресивної поведінки, яку він продемонстрував у 2014 році, та які демонструє й зараз».
Коли настане мир?
Перспективи миру в Україні залишаються вкрай невизначеними. Дипломатичні зусилля тривають, однак вони розгортаються на тлі жорсткої позиції Росії, стратегічних розбіжностей між союзниками та глибокої історичної недовіри. Для України питання миру нерозривно пов’язане з питанням безпеки й самого виживання держави.
Як застерігає Джордже Скутару, компроміс, що ігнорує ці реалії, може стати не завершенням війни, а лише прологом до значно масштабнішого конфлікту в Європі, в межах якого Румунія ризикує опинитися безпосередньо на шляху російської експансії та під прямими загрозами власній безпеці.
