Александру Маргіломан

А.Магіломан був високоосвіченою, раціональною та консервативною людиною, яка прагнула зберегти в процесі розвитку сучасної Румунії, усе що варто було зберегти, та змінити все, що потрібно змінити.

Steliu Lambru, 05.09.2018, 12:36

Александру Маргіломан, який народився 1854 року, став політиком, котрий відіграв особливу роль в об’єднанні Румунії на початку ХХ-го
століття. Він був високоосвіченою, раціональною та консервативною людиною, яка прагнула зберегти в процесі розвитку сучасної Румунії, усе
що варто було зберегти, та змінити все, що потрібно змінити.

Маргіломан почав кар’єру політика
після отримання вищої юридичної освіти у Франції та обрання до парламенту в
1884 році, коли йому було 30 років. Спочатку він планував вступити до лав Ліберальної
партії, але потім приєднався до парламентарів на чолі Тіту Майореску та Петра
П. Карпа, які утворили консервативну партію консервативну групу з ліберальним
впливом. Під час німецької окупації в 1916-1918 роках він був президентом
Червоного Хреста та представником румунів у відносинах з окупантом. У березні
1918 року король Фердинанд I-й призначив його прем’єр-міністром і, таким чином
він став главою уряду, який був змушений підписати принизливий і дуже важкий Бухарестський
мирний договір. Іншими цікавими фактами є
те, що він був великим любителем коней, а як деталь повсякденної історії
варто згадати каву заварену на ромі, яка пізніше була названа його прізвищем. Александру
Маргіломан залишив позаду і кілька томів спогадів.

Його найбільшим політичним
противником був інший відомий румунський політик, ліберал Йонел Бретіану. Вони
мали абсолютно протилежні погляди і зайняли в історії протилежні місця: Бретіану
– серед переможців, а Маргіломан – серед переможених. Крім політичного
суперництва, стосунки між ними ускладнилися, коли вони закохалися в одну й ту
саму жінку. Викладач новітньої історії Румунії на Історичному факультеті
Бухарестського університету Алін Чупале розповів про запекле суперництво між Маргіломаном
і Бретіану. «З політичної точки зору суперництво між цими двома лідерами в
основному було викликане ідеологічними розбіжностями партій, до яких вони належали, котрі на початку ХХ-го століття мали різні погляди на шляхи та, особливо, темпи модернізації
румунського суспільства. Політичне суперництво виходило з природного бажання кожної
із сторін прийти до влади і якомога більше залишитися при владі. Якщо ліберал Йонел
Бретіану мав перевагу партійної дисципліни, то Консервативна партія потерпала від численних випадків інакомислення, розколів і непорозуміння. Багато лідерів цієї партії були нездатні до співпраці, а Маргіломан
очолив її на тлі загального внутрішньопартійного розколу. Політичні
цілі цих двох великих партій були діаметрально
протилежні. Коли Йонел Бретіану опублікував у 1913 році свій політичний проект,
оголошуючи подальші реформи, виборчу й аграрну, консерватори категорично відкинули
ці реформи.»

Після війни, із заплямованою
його суперником репутацією, унаслідок неспроможності адаптуватися до нових
реалій Румунії та через мирний договір,
який він підписав, щоб врятувати Румунію, Маргіломан вирішив остаточно покинути
політику. Він помер у 1925 році на 81 році життя.