Музей колективізації

На згадку про жахливі комуністичні часи в селі Темешень Нямецького повіту нещодавно відкрилися для широкого загалу перші зали Музею колективізації.

Ana-Maria Cononovici, 15.12.2020, 06:56

З 1949 по 1962
роки влада конфіскувала у румунських селян сільськогосподарські знаряддя праці,
тварини та землю, змушуючи їх вступати до колгоспів. У 1951 р. в румунських
тюрмах, а також у виправно-трудових колоніях особливого режиму на
Дунайсько-Чорноморському каналі, утримували приблизно 80 тис. селян, які
виступили проти примусової колективізації. Загалом 800 000 аграріїв було кинуто до комуністичних в’язниць,
оскільки вони не хотіли віддавати владі свої землі. Після 13 років примусової
колективізації, років, коли пропаганда супроводжувалася шантажем та терором, Комуністична
партія повідомляла про «успішне» завершення колективізації сільського
господарства в Румунії. Події була присвячена позачергова сесія Великих
національних зборів, яка відбулася 27-30 квітня 1962 р.. У присутності 11 тис. делегатів-селян комуністичні лідери того часу заявляли, що «в Румунській Народній Республіці соціалізм
здобув остаточну перемогу у містах і селах».

На згадку про
ті часи в селі Темешень Нямецького повіту нещодавно відкрилися для широкого
загалу перші зали Музею колективізації. Музей, в якому зберігаються предмети
для господарського та побутового вжитку, характерні для села 1950-х років, до
яких відвідувачі можуть торкнутися, здійснюючи таким чином подорож у просторі
та часі. Юліан Булай, ініціатор проєкту, в інтерв’ю Радіо Румунія розповів: «Ми
відкриваємо перші три приміщення першого музею колективізації в Румунії. Я завжди
задавався певними питаннями, наприклад, звідки походить хаос у сільському
господарстві Румунії, чому відсутність турботи про громадський простір у
Румунії більша, ніж в інших країнах, чому така велика різниця у розвитку між
сільською Румунією та містами і чому існує така велика різниця між нашими та
західноєвропейськими селами. І я спробував відповісти на ці питання сам, а одна
з відповідей – це колективізація. Колективізація як соціо-політичне явище
безповоротно вплинула на румунський простір у країні, в тому сенсі, що
відсутність приватної власності та її конфіскація призвели до того, що ми
спостерігаємо сьогодні в сільській Румунії: величезного відставання в
порівнянні з міським середовищем та простору, який не знаходить собі еквіваленту
в західній сільській місцевості. Шукаючи відповідей на ці запитання та завдяки історії моєї
сім’ї, яка сильно постраждала від колективізації, я зрозумів, що для кращого
розуміння сільського середовища в Румунії та всього, що було сказано раніше, а також для кращого пізнання колективізації як явища, ми повинні краще
пізнати себе як народ, задавати питання, знаходити відповіді, усвідомлювати драму,
яку пережили мільйони румунів під час колективізації у 50-х роках, а потім
створити музей, що відображає соціо-антропологічну реальність на даний момент у
сільській місцевості.»

Юліан Булай створив
музей у будинках та дворі своїх діда та бабусі. Як він виглядає сьогодні? «Є
два будинки та прибудова. Це класичне молдовське домогосподарство, яке понад
100 років перебуває у власності членів однієї родини, котрі були свідками та
жертвами колективізації. Отже, йдеться про мою сім’ю, про моїх прадідів, моїх
бабусі та дідуся, які пережили колективізацію, в яких у 50-х рр. влада конфіскувала
все сільськогосподарське майно, знаряддя, млини, міст через річку Сірет. І цей
будинок свідчить про історію сім’ї, типової для мільйонів румунів, про
колективізацію, жорстоке проникнення партії в приватний простір, в тому сенсі,
що частина цього будинку була конфіскована для створення магазину, що діяв з
50-х років до 1992 року, коли був повернутий колишнім власникам. Тож це символ, в якому багато румунів могли впізнати себе.»

Музей є й своєрідним
аналізом реалій сьогодення, не лише минулого, – каже Юліан Булай: «Цей музей заснований
не стільки на спадщині предметів, які так чи інакше зібрав мій дідусь, що
показує на якій стадії застрягли ми, як аграрне суспільство, тобто з 1950-их
років і дотепер, близько 70 років майже нічого не змінилося. Музей більше
базується на технічних засобах, що викривають наукове бачення на це явище. А
далі є пунктуальні предмети, які мають власну історію. Сільськогосподарське знаряддя,
які я знайшов, коли успадкував будинок, матимуть своє належне місце в 17-18
виставкових приміщеннях музею.»

Юліан Булай ініціював
цей проєкт окрилений вірою в зміни: «Тільки якщо зуміємо відверто поглянути на
своє минуле, на зібрані історії та усвідомимо їх, ми зможемо краще зрозуміти
себе як народ, як націю, як сучасну Румунію, лише так нам вдасться подолати сумні
події в нашій історії, які до цього часу, не були використані в позитивному
сенсі, не змогли допомогти нам у цьому процесі зцілення ран, завданих комуністичним
періодом. Сьогодні багато культурних просторів закриваються, а ми відкриваємо
музей. Я думаю, що це хороша відправна точка для загального ставлення, яке ми
могли б запозичити один у одного в ці важкі часи.»

Музей зростатиме
за рахунок розширення наявних приміщень, але також завдяки подіям, які, коли люди
зможуть знов вільно зустрічатися, будуть тут організовані.