Виставка “Павел Обрежа та Ганна Козелецька – КВІТЕНЬ”
У Бухарестському культурному центрі імені Міхая Емінеску у квітні пройшла виставка скульптури та живопису двох митців, подружжя Павела Обрежи та Ганни Козелецької - під назвою "Квітень".
Йон Пуйкан і Христина Штірбець, 04.05.2024, 08:41
У Бухарестському культурному центрі імені Міхая Емінеску у квітні пройшла виставка скульптури та живопису двох митців, подружжя Павела Обрежи та Ганни Козелецької – під назвою “Квітень”. Скульптор Павел Обрежа з Республіки Молдова, а Ганна Козелецька з України. Мистецтвознавець Маріус Тіца представив цю виставку в Бухаресті: «Павел Обрежа моделює портрети, моделює обличчя. Він привіз до Бухареста скульптуру Бринкуша, один з найкращих портретів, які я досі бачив. Вже існує скульптура Емінеску. Маленька скульптура з бронзи відлита власноруч молодим чоловіком, якому щойно виповнилося 33 роки.»
Скульптор Павел Обрежа розповідає про виставку та про її назву “Квітень”: «Я родом з півдня Республіки Молдова. Приїхав до Бухареста з виставкою під назвою “Квітень”. Це спільна виставка з моєю дружиною Ганною. Чому “Квітень” і чому Бухарест? Тому що ми з Ганною вперше зустрілися в Бухаресті у квітні. І я приїхав з 22 скульптурами, а Ганна з 42 картинами.»
Що приваблює Павела Обрежу в техніці скульптури?: «Здебільшого мені подобається показувати через скульптуру, як тінь грає в об’ємі. Це спостереження, яке мені найбільше подобається в скульптурі. Коли ми дивимося на картину, ми бачимо її з однієї точки зору. Скульптура вимагає, щоб ми рухалися і спостерігали, як грає тінь.»
Скульптор Павел Обрежа коротко розповідає про свій творчий шлях: «Я почав займатися моделюванням ще з коледжу, навчився в Коледжі образотворчих мистецтв “Александру Пламедялє” в Кишиневі, після чого отримав ступінь бакалавра в Академії музики та образотворчих мистецтв в Кишиневі. Я закінчив магістратуру зі скульптури в Кишиневі. Мені дуже подобається моделювати обличчя, портрети, тому що таким чином я спостерігаю, як найбільший скульптор, яким є природа, працює над людським обличчям. Яких змін зазнає портрет, людина протягом життя? Так, залежно від усього пережитого, створюється портрет, який творить сама матінка-природа. Я намагаюся передати цей стан, який вдалося зробити природі.»
Павел Обрежа також розповідає про техніку бронзової скульптури, свою улюблену техніку, в якій він виконує свої роботи: «Техніка дуже складна. Багато часу забирає у скульптора технологічна частина роботи з бронзою. Але те, що мені дійсно подобається, це те, що від початку і до кінця роботи, до готової роботи, це процес, який я роблю сам, так, як я його відчуваю і підходжу до нього з усіма своїми знаннями.»
Скульптор ділиться своєю думкою про українську художницю Ганну Козелецьку, свою дружину: «Ганна Козелецька – це насамперед моя дружина. Вона моя найулюбленіша художниця. Сподіваюся, що й для інших. Вона працює в дуже особливій манері. Помітна Харківська школа, київська школа, вона займається і станковим живописом, і монументальним живописом. На деяких картинах, поєднуючи ці два стилі, можна побачити чудові ефекти.»
Наприкінці нашої розмови Павел Обрежа також зізнався про найновішу роботу на виставці в Бухаресті, можна сказати, центральну частину експозиції: портрет румунського скульптора міжнародного рівня Константіна Бринкуша, виконаний у бронзі: «На мою думку, цей портрет має цікаву історію. Він був розпочатий, коли я був у Києві, навчався в магістратурі, на другому магістерському рівні. Тоді у мене була певна творча криза, так би мовити. Я почав ліпити цей портрет. Я сказав, що мушу зробити Бринкуша. Не знаю, з яких причин, але, напевно, одна з них полягає в тому, що він все ж таки був скульптором. Я робив Бринкуша, я його почав, потім цей портрет приніс мені кілька замовлень. Так одна робота породила іншу роботу. Поступово я зробив невелику перерву в роботі над цим портретом, це було пов’язано з факультетом. Потім почалася війна в Україні, і нам довелося виїхати. Цей Бринкуш залишився в глині, загорнутий, залишився в київській майстерні. Я повернувся за ним, через рік знайшов його все ще таким, загорнутим, цілим. Глина ще м’яка, гарна для ліплення. Звичайно, ми забрали його до Республіки Молдова, і він був завершений за дуже короткий час, з новими силами. Скульптура досягла того стану, який ви зараз бачите. І якимось чином це була дуже самодостатня річ. Тож завершення цього портрета прийшло саме собою, чому я дуже радий, бо побачив у ньому зея скульптури. І усвідомив, як думки передаються звідкись здалеку і перетворюються на щось матеріальне.»
