Документальний фільм «Ляльковий дім», режисерський дебют Тудора Платона

Режисерський дебют оператора-постановника Тудора Платона, документальний фільм «Ляльковий дім», відбувся на Міжнародному кінофестивалі в Сараєво, а національна прем'єра - на Міжнародному кінофестивалі в Трансільванії в розділі «Дні румунського кіно».

Corina Sabău, 05.08.2023, 06:10

Режисерський
дебют оператора-постановника Тудора Платона, документальний фільм «Ляльковий
дім», відбувся на Міжнародному кінофестивалі в Сараєво, а національна прем’єра
– на Міжнародному кінофестивалі в Трансільванії в розділі «Дні румунського
кіно». Тудор Платон – один із найуспішніших операторів-постановників
румунського кіно, номінований на премію Ґопо в категорії «Молода надія» у 2016
році за його операторську роботу у фільмі «Усі річки впадають у море» (режисера
Александра Баді). Тудор Платон також був номінований на премію Ґопо у 2022 році
у двох категоріях: «Найкращий дебютний фільм» і «Найкращий документальний
фільм» за «Ляльковий дім», фільм про дружбу та надію.

У фільмі «Ляльковий дім»
зіграли Віоріка Кречун, Іляна Кречун, Елена Ласлу, Ана-Марія Бондар, Аура Чіндя.
Тудор Платон виступає в ньому режисером, сценаристом та оператором-постановником,
а монтаж здійснила Наталія Волохова Деліу. Продюсери: Карла Фотя, Ада Соломон,
Тудор Платон і Александру Соломон. Коли почав знімати свою бабусю та її
чотирьох подруг, які відпочивали в долині річки Олт Тудор Платон і не думав зняти
фільм. Він просто хотів провести час зі своєю бабусею Чикою та краще пізнати її.
Своєю чергою п’ять семидесятирічних подружок його бабусі були переконані, що
25-річний молодий чоловік, який постійно їх знімав, швидко втратить інтерес до
них і повернеться додому.

Тудор
Платон розповідає. «Дійсно, я не хотів зняти фільм, а провести час з ними,
особливо з моєю бабусею Чикою, яку я тоді не дуже добре знав. І я відчув, що той
тиждень дуже зблизив нас у дуже інтимний спосіб. Відтоді нам вдається розповідати
одне одному багато речей, про які раніше навіть не думали, що можемо розмовляти.
Як і багатьох інших дітей, мене виховували дідусь і бабуся. І виховувала мене
не Чика, а інша бабуся, яка померла за два роки до того, як я почав знімати те,
що стало «Ляльковим будинком». Ось чому я відчув потребу наблизитися до Чики,
заповнити ту порожнечу, яка залишилася в моїй душі. І я думаю, що в неї теж
була така потреба, тому що до того часу Чика була досить стриманою в прояві
своїх почуттів. Тож коли вона сказала мені, що збирається у подорож зі своїми подругами,
я вирішив поїхати з нею. Це була поїздка, яку вони здійснюють щороку, яка вже
стало традицією. Це відпочинок, де вони ізолюються від світу і, на мій погляд, це
допомагає їм повернутися в минуле, щоб досягти будь-якої точки свого життя. І
вони почуваються дуже молодими, можливо тому, що знайомі вже 50 років. Як я зрозумів
від однієї з подруг моєї бабусі, Елени, після того, як ми познайомилися ближче,
вони думали, що я занудьгую і поїду через два дні. Але їхні стосунки зі мною,
посилаючись на цей закритий всесвіт, який вони відчувають щоразу, коли їдуть
туди у щорічну відпустку, були настільки міцні також тому, що вони сприйняли
мене не як чоловіка, а як дитину. Мене так і називали: дитина. І, можливо, вони
мали рацію, можливо, тому, що я був дуже молодим, я зміг вловити цю їхню
відвертість, ці особливі стосунки, які склалися між ними. І спочатку я думаю,
що вони були здивовані камерою, напевно і тому, як я вже казав раніше, що вони
не думали, що з цього вийде фільм, я не мав наміру знімати фільм, я просто
хотів записати собі приємні спогади з моєю бабусею.»

Потреба
у режисурі виникла сама собою, каже Тудор Платон. «Дійсно, така потреба була,
але я нічого конкретного не планував, не було ніякого конкретного проєкту.
Здебільшого це була потреба записати, зафіксувати те, що зі мною відбувається,
значною мірою. Але я думаю, що ця потреба записувати завжди була в мені.
Зрештою, я вважаю себе оповідачем, мені подобається розповідати історії або
записувати, зберігати історії, які я чую. І я люблю передавати емоції, це те,
що я роблю, коли знімаю чужі фільми, я намагаюся зрозуміти і транспонувати те,
що я розумію. Коли я просто знімаюся, те, що виражає мене, – це образ, який я
створюю, а якщо це мій власний режисерський проєкт, то я розповідаю історію
всіма доступними засобами.»

Тудор
Платон є випускником бухарестського Національного університету театру та
кінематографії (UNATC). Ще зі студентських років він був оператором і
оператором-постановником у численних короткометражних фільмах, таких як «В
будинку» (2014 р.) і «Трубка, секс і омлет» (2017 р.) Ани-Марії Коменеску, «Усі
річки впадають у море» (2016 р.) Александра Баді, «4:15 вечора (чверть по
четвертій вечора). Кінець світу» (2016), Габрієли Вірджинії Шарги та Кетеліни
Ротару, які були присутні в Каннах, або «Приватна вечірка» (2016 р.) і «Чорний
одяг» (2017 р.) Октава Кєлару.

Тудор
Платон також був оператором-постановником короткометражного фільму «різдвяний
подарунок» (2018 р.) Богдана Мурешану, який увійшов у шорт-лист на премію Оскар
у 2020 році, здобув десятки нагород, у тому числі премію Європейської
кіноакадемії. Останній фільм, у якому Тудор Платон виступив оператором-постановником
– це документальний фільм Александру Соломона, який аналізує вплив культу
ієромонаха Арсенія Боки в румунському суспільстві та прем’єра якого відбудеться
незабаром. Як режисер Тудор Платон зараз працює над новим документальним фільмом
з дуже особистою історією про свою родину.