Театру «Одеон» виповнилось 70 років!

Бухарестський театр «Одеон» недавно відзначив своє 70-річчя.За словами історика Марії-Магдалени Йоніце, ця назва була вибрана не випадково, тому що на початковому етапі будівництва архітектор Г.Черкез був натхненний архітектурою паризького театру Одеон.

România Internațional, 17.12.2016, 08:21

Спочатку він називався Театром «Робітників-залізничників» і був створений в
бухарестському кварталі Джулешть у вересні 1946 року. Пізніше змінив свою назву
на Театр «Джулешть», а в 1974 році переїхав у знаменитий будинок на Каля
Вікторієй – комплекс Комедія-Мажестік. А вже у 1990 році з ініціативи
тодішнього директора Влада Мугура він стає Театром «Одеон». За словами історика
Марії-Магдалени Йоніце ця назва була вибрана не випадково, тому що на
початковому етапі будівництва театру архітектор Грігоре Черкез був натхненний
архітектурою паризького театру «Одеон». А пізніше й репертуар цього театру був
натхненний репертуаром паризького «Одеону».

Бухарестський театр «Одеон» недавно відзначив своє 70-річчя. З цієї нагоди
було відкрито два погруддя: Елени Деляну, директора цього театру протягом 38
років та актора Штефана Беніке, який входив до складу трупи театру «Джулешть» і
вважався зіркою мікрорайону. Елена Деляну була людиною, яка доклала значних
зусиль, щоб отримати друге приміщення для театру «Джулешть», у центрі міста -
Зал «Мажестік».

З нагоди відзначення 70-річчя театру в Бухаресті
презентували ювілейну книгу«Одеону 70» відомого критика Міруни Рункан, яка була літературним секретарем театру з 1991 по 1994 роки. «Історично-вшанувальна пригода» – це назва, з якою авторка кидає виклик читачеві. «Я хотіла кинути приманку,
тому що це не просто база даних з коментарями, а книга, присвячена поважному віку театру «Одеон», у минулому «Джулешть». З іншого боку, це дослідження було для мене справжньою пригодою. Є дуже мало матеріалів. Дещо, особливо хроніки, є в архівах театру «Одеон». Найбільш дивним є період 1950-1960 рр., щойно після створення
театру в ’46-му. Про період 1946 – 50 рр. немає майже
нічого, і тоді мені довелося «копати
глибше». Але назва намагається
передати певний тон, досить емоційний тон, тому що я народилася навпроти театру «Джулешть». Мені було цікаво
дізнатися як виник театр саме там, зацікавила вся його історія, поєднання
комуністичної ідеології, яка дозволила створити його «за ніч», та реальні потреби приміщення, в якому він
народився, котре має й
багаторічну традицію, про
яку сьогодні майже забули і, яку потрібно було повернути.»

Книга має хронологічну структуру, але авторка розповідає,
з одного боку, і про політичну ситуацію тих часів – різних періодів комунізму
упродовж 45 років, з тим, щоб читач зрозумів контекст, в якому діяв цей театр.
З іншого боку були відзначені естетичні дебати, спосіб у який змінилося мислення
про режисуру в Румунії. Таким чином Міруна Рункан підкреслила найбільш знакові
моменти в історії театру «Одеон». «Є дуже важливий момент – 1956 рік. Він став поворотним
моментом з точки зору естетичного мислення, і не тільки естетичного, відносно
режисури. Театр «Джулешть» був флагманом ретеатраізації, тому що у ньому
працювали двоє молодих, дуже галасливих режисерів, добре обізнаних в естетиці.
Йдеться про Лучіана Джеркеску та Хорію Попеску. Потім настає новий час, десь у 70-х
роках, досить важливий для всього румунського театру, а для театру «Джулешть»
то була епоха Діну Чернеску. У 80-ті роки попри кілька дуже хороших вистав, всі
румунські театри опинилися в дуже важкому становищі, як, до речі, й весь румунський
народ. 80-ті роки були жахливими. І,
звичайно ж, період Александра Дабіжи, який залишився в історії румунського театру
з кількома надзвичайними виставами – «Квіти у наручниках», яка стала прем’єрою режисера
Александра Хаусватера в Румунії, «Річард III-ій» Міхая Менуціу, «У циганок» теж
Хаусватера і кілька вистав Драгоша Галгоціу…
Потім було дуже важко розрізнити, тому що театр мав дуже стабільну траєкторію.
Це один з небагатьох театрів Румунії, що мали дуже стабільну траєкторію після
1996 року. Майже не було сезону, коли б цей театр не перевершував попередній.»

За словами Міруни Рункан «Одеон» став першим румунським
театром, який після 1990 року значно диверсифікував свою пропозицію, не обмежився
старим простим репертуарним планом – зосередився на повсякденній драматургії або
на якомога сучаснішій драматургії, організував виставки, програми для дітей.

Протягом останніх 20 років театр «Одеон» очолює актриса
Доріна Лазер, яка належить до покоління акторів 1969 року. Доріна Лазер розповідає
про відносини театру «Джулешть/Одеон» зі свою публікою протягом усіх цих років. «І
там у Джулешть, і тут публіка складається із шанувальників театру. І там у
Джулешть до нас приходили не тільки мешканці мікрорайону, а переважно глядачі з
центру міста. Таким чином пані Деляну добилася створення автобусної зупинки,
яка досі існує на тому ж місці, щоб люди мали де виходити поблизу і приходити
до театру. Це вірна публіка. Люди похилого віку приходять до нас відколи були
молодими і беруть з собою своїх онуків. На щастя, у нас є вистави для
будь-якого віку, ми констатуємо, що люди приходять з онуками на вистави музичного
виховання, наприклад. Приходять багато молодих людей, наш театр завжди відкритий
для молоді. Саме тому ми не підвищили вартість квитків, з тим, щоб всі могли
прийти в театр.»