Театр майбутнього – лабораторія театральних досліджень
Нещодавно відбулася прем'єра вистави «Театр майбутнього», що стала початком експериментального проєкту з дослідження інноваційних форм сучасного театру.
Йон Пуйкан і Василь Каптару, 27.12.2025, 06:55
У грудні H.O.T. Collective представив прем’єру вистави «Театр майбутнього», що стала частиною театрального дослідницького проєкту, спрямованого на вивчення нових форм міждисциплінарної та колективної творчості в сучасному театрі. Проєкт було задумано як художню лабораторію для молодих митців, покликану дати відповідь на запитання: «Яким буде театр майбутнього?».
Про тему проєкту, а також про його художні, психологічні та емоційні виміри ми поговорили з актрисою Денісою Дутковскі:
«Я хотіла б, щоб ця вистава мала позитивний вплив і заохочувала митців створювати власні проєкти та робочі середовища, у яких вони могли б формувати команди й разом будувати щось спільне. На мою думку, колективна робота значно полегшує творчий процес, а поєднання різних поглядів може народжувати значно цікавіші та сильніші художні форми. Водночас я вважаю важливим створювати вистави, актуальні для часу, в якому ми живемо, вистави, що відображають реальність і ставлять її під сумнів.
Передусім цей процес допоміг нам познайомитися одне з одним і проговорити, що саме нас цікавить у виставі, які проблеми ми хочемо в ній порушити. Оскільки це був devised-театр, ми перестали бути просто акторами й стали акторами, які самі генерують матеріал. Ми працювали з тривалими імпровізаціями – по дві години, з різними темами, які потрібно було розв’язувати безпосередньо в процесі. Так народжувалися різні сцени, частина з яких увійшла до фінальної версії вистави».
Вистава народилася в міждисциплінарній лабораторії, а її центральною темою є тривога щодо майбутнього, яку особливо гостро відчуває молоде покоління. Як це вплинуло на процес створення і якою була драматична нить, що поєднала фрагментовану розповідь вистави? На це запитання відповідає Деніса Дутковскі:
«Думаю, найкраще відповісти цитатою з вистави, яка звучить уже на самому початку: “Щоб уявити театр майбутнього, ми повинні уявити собі майбутнє”. Ми швидко зрозуміли, наскільки складно уявити майбутнє, і, думаю, кожен може це відчути. Коли ми намагалися це зробити, з’являлося дуже багато варіантів, але жоден з них не здавався справді можливим – і саме це здалося нам цікавим. Саме цей пошук можливого або навіть неможливого майбутнього ми й хотіли дослідити у виставі, водночас ставлячи під сумнів власні уявлення про нього.
Гадаю, тому ця тема є близькою і глядачам. “Театр майбутнього” дає нам можливість не залишатися пасивними перед тим, що нас чекає, а думати про майбутнє, ставити його під сумнів і, можливо, навіть змінювати його.
Ми створили надзвичайно багато матеріалу, і в певний момент почали з’являтися репліки, пов’язані з образом майбутнього в уявленні Антона Чехова, російського драматурга кінця XIX століття. Нам здалося вражаючим те, що майбутнє, яке він уявляв тоді, сьогодні фактично стало нашим теперішнім. Репліки на кшталт “Яким я уявляю життя через 200… 300 років” виявилися дивовижно актуальними. Парадоксально, але в процесі роботи нам іноді було легше звертатися до слів Чехова, ніж самостійно намагатися уявити майбутнє. Так ми й дійшли до ідеї звернутися до минулого, щоб вибудувати перспективу майбутнього.
Вистава не має класичної структури і не слідує єдиній сюжетній лінії. Навпаки, вона виносить на передній план багато тем і проблем, надаючи глядачам свободу самостійно вибудовувати зв’язки, ставити запитання і шукати власні відповіді. І це, на мою думку, надзвичайно цікаво, адже ці відповіді ніколи не можуть бути однаковими, бо кожен глядач приходить зі своїм внутрішнім світом. До того ж дія часто розгортається одразу на кількох рівнях, іноді навіть на трьох одночасно. Усе це робить виставу живою, динамічною, напруженою і такою, що не дає занудьгувати».
Театр Майбутнього функціонує як «жива лабораторія», де тестуються та документуються міждисциплінарні методи роботи, що потім поширюються через публічні презентації, університетські семінари та навчальні матеріали. Для театрального середовища та професіоналів проєкт створює модель незалежної художньої творчості, яку можна відтворювати, сприяючи розвитку нового покоління митців у румунському експериментальному театрі.
На запитання, яке послання актори вистави хочуть передати глядачам, Деніса Дутковскі відповіла:
«Я не вважаю, що вистава пропонує конкретні повідомлення. Вона створює простір, в якому кожен глядач може сформувати власне значення. Ця свобода інтерпретації є сама по собі повідомленням. Майбутнє, будучи абстрактним поняттям, починається з сьогодення, тому важливо ставитися до наших теперішніх дій як до жестів, здатних реально впливати на те, що буде далі. У цьому контексті, цитуючи виставу, «щастя не для нас і, можливо, ніколи не буде для нас». Залишається актуальною ідея продовжувати, і я повторюю: «Ми повинні жити і працювати». Це не зречення, а форма відповідальності за майбутнє, яке ми творимо свідомо чи несвідомо.»
