Флорін Міхейлеску нагороджений премією Ґопо 2025
Флорін Міхейлеску, один з найталановитіших і найуспішніших операторів румунського кіно, отримав нагороду за життєві досягнення на церемонії вручення премії Gopo Awards 2025.
Коріна Сабеу і Аліна Околот, 09.08.2025, 06:06
Флорін Міхейлеску, один з найталановитіших і найуспішніших операторів румунського кіно, отримав нагороду за життєві досягнення на церемонії вручення премії Gopo Awards 2025. Ця нагорода відзначає його важливий внесок у формування естетики знакових фільмів. За свою кар’єру, що охоплює понад п’ять десятиліть Флорін Міхейлеску співпрацював з такими режисерами, як Александру Татос, Мірчя Данелюк, Дан Піца, Лучіан Пінтіліє та Стере Гуля, а також займався важливою академічною, видавничою та науковою діяльністю. Він працював спільно з Александру Татосом над найвідомішими кінокартинами режисера: «Червоні яблука» (1974), «Блукання» (1978), «Скорботно йшла Анастасія» (1980), «Послідовності» (1982) та «Лісові ягоди» (1983). Флорін Міхейлеску зазначив, що фільми «Скорботно йшла Анастасія» та «Послідовності» дали йому велику свободу для роботи в якості оператора-постановника, якому він віддає перевагу перед кінооператорством.
Флорін Міхейлеску: «Почну з того, що оператор-постановник ̶ це термін, який використовується в більшості країн Європи, так кажуть французи та італійці, а також американці. Усі вони називають людину, яка створює візуальну складову художнього фільму, оператором-постановником. Хоча термін «оператор-постановник» теж уживаний, проте він, на мій погляд, більше підходить для опису людини, яка оцінює чиєсь зображення. Термін «режисер-постановник» є загальноприйнятим і є частиною мови професійної кінокритики ще з тих часів, коли знімали на плівку, а сама плівка була великою загадкою для всіх, окрім самого режисера-постановника. Що стосується якості зображення, то мені дуже подобається, коли кінокартина існує як арт-об’єкт сам по собі, без того, щоб виділявся хтось, хто доклав зусиль до її створення. Якщо глядачі дивляться фільм і помічають лише зображення, побоююсь, що це ̶ ознака слабкого фільму. Я вважаю, що для стрічки важливіше бути мистецьким об’єктом, ніж те, щоб хтось із її творців вирізнявся, незалежно від того, чи це сценарист, оператор, монтажер, чи гример. Щодо двох близьких мені фільмів Александру Татоса ̶ «Скорботно йшла Анастасія» та «Послідовності», варто зазначити, що обидві стрічки яскраво демонструють його як режисера з великим потенціалом у поєднанні театру й кіно. «Послідовності» ̶ це, власне, фільм у фільмі про театр. У певному сенсі він є театралізованим, і саме це надає йому особливої харизми, занурюючи глядача в атмосферу глибокого естетичного задоволення.»
Флорін Міхейлеску був оператором і фільму «Чому дзвонять дзвони, Мітіке?» (1981), шедевра Лучіана Пінтіліє, у головних ролях якого знялися Віктор Ребенджук і Маріана Мігуць. Підготовка до зйомок стрічки розпочалася восени 1979 року, невдовзі після повернення Лучіана Пінтіліє до Румунії, яку він залишив через конфлікти з цензурою та відмову миритися з будь-яким ідеологічним втручанням у свою творчість. Основою для фільму стали кілька творів Йона Луки Караджале, найважливішим із яких була п’єса «Карнавальні забави» (D’ale carnavalului). Заборонена у 1981 році за особистим наказом Ніколає Чаушеску, кінокартина була показана лише в 1990-му, після Революції.
Розповідаючи про співпрацю з Лучіаном Пінтіліє, Флорін Міхейлеску відзначив увагу режисера до тексту, а також особливий спосіб, в який той «осмислював його кінематографічно». «Лучіан Пінтіліє був сформований як людина театру, у цій сфері він і здобув визнання. Та йому вдалося перенести цей творчий досвід у світ кіно. Ми всі намагалися використати якомога більше його театральних концепцій, адаптувавши їх до мови кінематографа. Основний виклик фільму полягав саме в цьому – у «демонтажі» театральних засобів виразності, щоб дати їм нове життя на екрані. Інакше стрічка могла перетворитися на легку комедію без серйозного змісту. А ми, разом із Лучіаном Пінтіліє, хотіли створити щось реалістичне й актуальне – фільм, який би розповідав про сучасне життя. Думаю, саме тому ця кінокартина досі залишається близькою людям: глядачі впізнають у ній себе. Вона показує всі слабкості й суперечності сучасної людини. Мушу зізнатися, що ніколи б не подумав, що почну вивчати театр для того, щоб знати, як його демонтувати. Звичайно, я був дуже задоволений, коли отримав пропозицію від Лучіана Пінтіліє. Він сказав мені, що бачив усі фільми, над якими я працював, і вибрав мене саме через реалістичний стиль, в якому я знімав більшість із них.»
Флорін Міхейлеску мав також тісні професійні стосунки з режисером Мірчею Данелюком, які тривали три десятиліття. Вони працювали разом над фільмами «Перегони» (1975), «Особливий випуск» (1975), «Якоб» (1988), «Одинадцята заповідь» (1991), «Кашель і біль» (1992) та «Цей безлад» (1994). Він також був оператором багатьох стрічок, знятих Даном Піцою, таких як «Дух золота» (1974, співрежисер ̶ Мірча Верою), «Добрий Філіп» (1975), «Понад усе» (1978, співрежисер ̶ Ніколає Мерджіняну) та «Бідний Іоанід» (1980).
Зі Стере Гуля він співпрацював над фільмами «Ведмеже око» (1983) та «Лисиця-мисливець» (1993), а з Серджиу Ніколаєску ̶ над стрічкою «Східний Експрес» (2004). Паралельно з роботою оператора та викладацькою діяльністю Флорін Міхейлеску займався публіцистикою, будучи автором постійної рубрики «Кімната пера» в журналі Сінема/Cinema (1985-1987). Він написав три спеціалізовані книги про кінематографічне зображення.
