Фільм «Коли над Бухарестом спадає вечір або метаболізм»
Найновіший фільм режисера Корнеліу Порумбою розділив глядачів на два табори, як і його попередній фільм «Поліцейський, прикметник».
Corina Sabău, 26.10.2013, 01:55
Найновіший фільм режисера Корнеліу Порумбою розділив глядачів на два табори, як і його попередній фільм «Поліцейський, прикметник». На тих, хто вірить, що історія в її класичному сенсі є обов’язковою для фільму, та тих, хто виступає за менш розповідне кіно. Критик Тудор Каранфіл одразу ж після перегляду фільму висловився, що нова повнометражна стрічка режисера Корнеліу Порумбою «Коли над Бухарестом спадає вечір або метаболізм» є «викликом», «найбільш захоплюючим експериментальним фільмом румунського кінематографа». Історія фільму звучить так: Паул (Богдан Думітраке) є в розпалі роботи над фільмом, який він режисирує. Перед зйомками сцени в оголеному вигляді від проводить ряд бесід з Аліною (Діана Авремуц) — актрисою, з якою має любовні стосунки, з продюсером (Міхаелою Сирбу), зі своїм колегою (Александру Пападополом) та лікарем, який аналізує його ендоскопію. Фільм складається зі всього 17 кадрів, переважна більшість яких — стаціонарні.
У інтерв’ю Конреліу Порумбою зізнається, що його наміром було розповісти про народження фільму та вимушені обмеження. Корнеліу Порумбою: «Мене цікавлять відносини між героями та самою історією. Ця ідея прийшла мені 3 роки тому, коли був запропонований новий закон кінематографії, згідно з яким конкурс з Національного центру кінематографії проводився за режисерським монтажем. Це пробудило в мені деякі спогади з факультету, з моменту, коли я взявся за кіно, завжди живучи у школі з певним видом обмеження. І я пригадав собі, що й там я йшов з режисерським монтажем, який робив сам удома, хронометруючи кадри фільму. І з цих спогадів розпочався цей фільм. Звичайно, фільм містить і розпитування про те, як я почав займатися кінематографією».
«Я сформувався в межах 35-міліметрової стрічки, необхідності планувати кожен кадр. Все завдяки цим обмеженням розвинулися і мої вподобання до репетицій та довгих кадрів» — сказав режисер, згадуючи свій початковий період: «Фільм мав сім варіантів сценарію. Я зробив його з певною ностальгією до стрічки, я хотів, щоб він діяв як свого роду перевернуте дзеркало, і мене менше цікавили дії героїв, яких відкриваєш собі на ходу. Фільм «Коли над Бухарестом спадає вечір» є й свого роду станом, моментом дня, який ми не бачимо у фільмі, свого роду поезією, яка діє неналежно з «метаболізмом». Ця назва дещо пов’язана з тим, як я бачу цю професію».
Роль режисера у фільмі зіграв Богдан Думітраке, він же й протагоніст фільму «Пoложення дитини», відзначений цього року «Золотим ведмедем» в Берліні. Богдан Думітраке розповість про те, як пройшли зйомки стрічки «Коли над Бухарестом спадає вечір або метаболізм»: «Це був пошук, який ми провели разом. Це був один з тих випадків, коли я відчув себе дуже залученим у цей проект, де ми шукали разом, і коли знаходили добрі речі — вставляли їх у фільм. Було багато розмов. Був місяць репетицій, на протязі якого ми обговорили все, не було вказівок в їхньому класичному сенсі. Я знав текст, але постійно переписував його, граючи свою роль. Ми мали час асимілювати та збагатити героїв».
Критик Магда Міхейлеску про фільм «Коли над Бухарестом спадає вечір або метаболізм»: «Чарівність фільму походить саме з певного розпаду магії роботи на знімальному майданчику. Проте існує щось спільне у всіх цих фільмах про фільм. Режисер є одинокою людиною. Тому що головний герой режисер, хоча й має стосунки з актрисою, є все-таки одиноким. Таким був і герой з «Американської ночі», і герой з «Уривків» Александру Татоса. Це видно з його ходи, з того, як він курить, зі всієї його поведінки».
Фільм «Коли над Бухарестом спадає вечір або метаболізм» є третьою повнометражною стрічкою румунського кінематографіста Корнеліу Порумбою (після стрічок «Було чи не було?» та «Поліцейський, прикметник»), який вже був відібраний до конкурсів на міжнародних кінофестивалях в Локарно, Сараєво, Торонто і Нью-Йорку. Зі стрічкою «Було чи не було?», яка здобула у 2006 році премію «Золота камера», Порумбою заробив собі репутацію режисера та сценариста з добрим нюхом до діалогу та інтересом до широких розгалужень правди» — писав журнал «Variety».
