Будівництво часів комуністичного періоду

Будівництво було одним з політичних символів комуністичного режиму, символом, який зберіг непорушною свою репутацію навіть після провалу комуністичного періоду, незважаючи на те, що це будівництво було в такій же мірі політизоване.

Steliu Lambru, 16.10.2017, 12:47

Будівництво
було одним з політичних символів комуністичного режиму, символом, який зберіг
непорушною свою репутацію навіть після провалу комуністичного періоду,
незважаючи на те, що це будівництво було в такій же мірі політизоване, як і
будь-який інший символ. Поряд з велетенським національним будівництвом, яке
було результатом гігантських проектів, бували також майданчики для будівництва фабрик,
заводів та кварталів житлових будинків, доріг та залізниць. Значним за
розмірами було у комуністичній Румунії будівництво гідроелектростанцій,
залізниць, модернізація доріг, будівництво каналу Дунай-Чорне море, Трансфагарашського шосе, Будинку народу (нинішнього Палацу Парламенту в
Бухаресті) або Громадського центру в Бухаресті.

Будівництво в період комунізму було покликане засвідчити, що
комуністичний режим був активним, що ідеологія була тією силою, яка забезпечувала
місце праці й житло для кожної людини, що керуючі лідери мали можливість забезпечити благополуччя й щасливе життя. На жаль, темною плямою комуністичного
будівництва було те, що нерідко воно базувалось на примусовій праці політичних
в’язнів та солдатів. Значна
кількість нещасливих випадків, тяжкі умови праці та суворий контроль
репресивних органів, наводили на думку подібності будівництва з примусовою роботою. До
цього додаються слабі економічні результати та наявність втрат внаслідок
марнотратства та крадіжки матеріалів.

Історик Діну Джуреску працював у СовРом-будівництві, спеціалізованому в галузі будування доріг.
На курсах з підвищення кваліфікації в галузі технології дорожнього будівництва,
викладачами на яких працювали інженери спеціалісти, він набув певного досвіду в
цій галузі. Він також провів курси політекономії та марксизму. У 2002 році в
інтерв’ю Центру Усної історії
Румунського товариства радіомовлення він розповів, як йому довелося працювати в
галузі, іншій ніж обраною ним: Як технік, я
повинен був обчислювати коефіцієнт продуктивності праці працівників бригад, а
також відповідну заробітну плату. Ця посада, яку я займав тоді називалася нормувальник. Будучи
студентом на 3-4 курсах, тобто 1948-1949 роках, я в ніякому разі не уявляв себе
нормувальником, оскільки я бажав стати професором, не обов’язково в університеті. Але я вже усвідомлював, в
якому напрямі розгортаються події, тим більше, що я не мав здорового досьє. У 1949 році я закінчив факультет, проте не мав доступу до випускного
державного іспиту.

Молодий історик, якому
політичні критерії часу забороняли займатися своєю професією, був змушений
переорієнтуватися до іншої галузі, що була нижчою його професійної підготовки. Джуреску
згадав, проте, що його добре сприймали пересічні люди, які працювали у
СовРом-будівництві: Люди в цілому ставилися добре до мене. Я не маю на увазі чиновників, бо їхній світ був справжніми джунглями. Це означає, що небажані
з соціально-політичної точки зору люди
були
там. Це були колишні офіцери, колишні адвокати, колишні судді, бухгалтери, які шукали притулку та
захисту і потрапили на будівництво. Були там молоді люди, а також люди похилого віку. Я пам’ятаю Думітреску,
який був офіцером королівської гвардії. Був він людиною досить приємною.
Начальник нашого будівництва, як і інші начальники бригад, був зацікавлений в
тому, щоб справа йшла в доброму напрямі, оскільки як стверджували вони від
цього залежало залишаться люди чи ні на будівельних майданчиках. Працівниками
були зокрема селяни з навколишніх сіл.

Діну Джуреску працював також на будівництві аеродрому в Бакеу, який був
секретним воєнним об’єктом. Він
відмітив, що цей об’єкт знаходився
під спеціальним наглядом, розповів про будівників, які працювали там: Будівництво знаходилось під спеціальним наглядом,
оскільки було воєнним об’єктом на якому
протягом літа працювали будівниками-солдати. Будівники, недостойні носити
військову форму й обороняти країну були записані до батальйонів Генеральної
Дирекції військової служби. Вони були одягнені в синьо-фіолетові або
сіровато-сині уніформи й складали робочі-батальйони. Ці люди протягом 2-3 років
виконували військову службу, працюючи з сапою та лопатою, й мали право на
власного нормувальника. Однак, вони зверталися до мене, як рахівника їхньої
праці. Я мав добрі стосунки з старшим унтер-офіцером й по можливості допомагав їм мати необхідну норму.

Однією з подій, якої жоден румун не може
забути, це 1953 рік, коли помер диктатор Сталін. Діну Джуреску пригадує, що знаходився на
будівництві у той момент, коли надійшла ця вістка:
Нас закликали до їдальні, яка
служила також для зборів, у якій проводилися засідання. Були запропоновані члени президії й було виголошене офіційне повідомлення
про смерть товариша генія, найбільшого генія людства, товариша Сталіна. Присутнім була зачитана передова стаття газети Скинтея. Двоє чи троє присутніх виступили з промовами. Ми довідалися про цю вістку
вже раніше, отже на засіданні всі учасники були дуже серйозними.
Мій колега Грігоре Іоан пізніше віч на віч сказав мені: Палач помер, побачимо що буде далі. Через 3-4 дні по смерті Сталіна, я приїхав на три дні до Бухареста й зустрів на
Бухарестському Північному вокзалі одного з нормувальників, Антона, який питає мене: Чи ти чув, що помер також
Клумент Готвальд Чехословаччини ? З усміхом на
вустах ми промовили Може помруть й
інші…

Комуністичне будівництво закінчилося у 1989 році. Незважаючи на те, що громадська думка вважає його позитивним явищем, воно мало репресивні розміри, що
важливіше, ніж головна мета.