ВМФ Румунії під час Другої світової війни

Основними бойовими завданнями кораблів Військово-морського флоту Румунії під час Другої світової війни були дії проти Радянського Союзу. У них взяли участь і три підводні човни Delfinul, Marsuinul та Rechinul.

Steliu Lambru, 01.08.2016, 08:17

Основними бойовими завданнями кораблів
Військово-морського флоту Румунії під час Другої світової війни були дії проти
Радянського Союзу. У них взяли участь і три підводні човни Delfinul, Marsuinul та Rechinul. Delfinul був найбільшим з них, а також
єдиним, якому вдалося потопити радянське вантажне судно Урал.

Моряки субмарини
Rechinul приєдналися до воєнних зусиль
ВМФ Румунії, і хоча не брали безпосередню участь в зіткненнях з ворогом, взяли
участь у шпигунських місіях та операціях зі стримування радянських кораблів в
акваторії Чорного моря. Побудований з 1938 по 1941 р. на державній судноверфі в
місті Галац цей підводний човен мав близько 70 метрів у довжину і 6,5 – в
ширину, а його силова установка складалася з двох дизельних і двох
електричних двигунів. Потужність
дизельних двигунів становила 800 кінських сил, а електродвигунів 600 кінських
сил. До складу озброєння субмарини входили одне 88 мм знаряддя, одне 20-міліметрове
зенітне знаряддя, шість торпедних апаратів, а екіпаж складався з 45 моряків.

Александру Гречану служив офіцером в Королівському
флоті і був членом екіпажу на субмарині Rechinul. В інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіо, записаному в 1995
році, він розповів про операції в яких брав участь підводний човен. Через
природу Чорного моря, що є закритим морем, підводні човни використовувалися тільки для охорони і блокування військових
кораблів в портах. Перше завдання підводного човна Rechinul було поєднанням воєнних дій та навчання екіпажу. Це була патрульна місія
біля узбережжя Анатолії для відстеження торговельних зв’язків усередині Чорного
моря між російськими і турецькими портами. У рамках цієї місії, що тривала з 21
травня по 22 квітня 1944 року, коли Об’єднані Нації чинили військовий і
психологічний тиск на Туреччину з тим, щоб схилити її на свій бік в конфлікті,
ми мали переконатися в тому, що Туреччина не переходить на бік Об’єднаних
Націй. Таким чином ми отримали радіограму з наказом провести розвідку всіх
турецьких портів, звичайно не заходячи в них, і встановити, який порт краще
обладнаний з точки зору завантаження і розвантаження суден. Ми повинні були
зупинитися перед відповідним портом і, у разі вступу Туреччини у війну на боці
союзників, запустити торпеди і потопити кораблі в порту. Порт ми визначили
через три дні, це був Зундулак, порт, через який Туреччина здійснювала 80%-90%
перевезень та експорту вугілля, головний порт у вугільному регіоні. Ми виявили
5-6 кораблів, стали перед портом, біля входу, пройшовши мінне загородження, і
простояли там одну добу. Через 24 години отримали повідомлення, що Туреччина
відмовилася переходити на бік Об’єднаних Націй, оскільки останні не змогли
гарантувати їй охорону узбережжя. З огляду на це нам дали нове завдання:
відправився в порт Батумі, щоб заблокувати його.

Крім патрульних місій субмарина Rechinul мала бути готова до атаки і вжити відповідних заходів у разі її
виявлення. Незважаючи на відносно невелике стратегічне значення Чорного моря,
тут велася своєрідна війна нервів. Розповідає Александру Гречану. Другий
період нашої першої місії біля узбережжя Кавказу вже не був звичайним
спостереженням. Це було справжнім полюванням, оскільки, аби уникнути блокування
своїх кораблів у кавказьких портах радянська протичовнова оборона здійснювала
постійні атаки з літаків та кораблів для виявлення, стеження і знищення
підводних човнів в цьому районі. Це змусило нас кожні два-три дні зміщатися з
одного порту в інший, щоб вони втратили наш слід. Крім того, з огляду на сезон,
це був майже червень, день був дуже довгий, а ніч – коротка, ми мали всього
3-4, щонайбільше 5 годин на добу, щоб вийти на поверхню для відновлення запасів
повітря.

Бойові походи субмарини Rechinul ставали все більш складнішими по мірі зміцнення противника. Александру Гречану розповів про друге бойове завдання на борту підводного човна Rechinul поблизу радянського узбережжя. Другий похід
стався через місяць. З першого завдання ми повернулися 15 травня, а друге
почалося 15 червня і завершилося 29 липня. Ця друга місія була практично
спробою зупинити вантажоперевезення з кавказького узбережжя до Севастополя,
який між часом був захоплений, і ми мали завадити можливим поставкам зброї та
людей у Крим. Це було надзвичайно складне завдання, з огляду на те, що авіація,
мисливці за субмаринами, радянський флот з Кавказу рухалися на відстані милі,
півтори від узбережжя, щоб не можна було наблизитися до них. Не проходило й
трьох днів і нас виявляли та атакували радянські мисливці, змушуючи
занурюватися, часто перевищуючи максимальну глибину. На човен було скинуто
чимало глибинних бомб, які завдали невеликі пошкодження. Зокрема вибуховою
хвилею було пошкоджено бетонні стіни цистерн для питної води, унаслідок чого
останні два тижні ми мали раціон по одній склянці води в день.

Наприкінці війни як
підводний човен Rechinul, так і інші дві
румунські субмарини були захоплені в якості трофея військами Червоної Армії. У вересні 1944 року колишній Rechinul підняв радянський військово-морський прапор і
увійшов до складу Чорноморського флоту під позначенням ТС-1.