Епідемічний висипний тиф у Румунії в роки Першої світової війни

Історія епідемій на території сучасної Румунії написала в роки Першої світової війни жахливі сторінки про епідемічний висипний тиф.

Steliu Lambru, 06.07.2020, 06:36

Історія епідемій на території сучасної Румунії написала в роки Першої світової
війни жахливі сторінки про епідемічний висипний тиф. За статистикою, взимку
1916-1917 років епідемія цього інфекційного захворювання забрала життя близько
350 тис. солдатів і 450 тис. мирних
жителів Румунії. Висипний тиф вважався більш смертельним, ніж самі військові
протистояння.

Румунія вступила в Першу світову війну в серпні 1916 року на боці французько-англісько-російської
Антанти, коли почала військовий наступ у Трансільванії, провінції
Австро-Угорщини, в якій більшість складали румуни. Німецько-австро-угорський
контрнаступ з півночі та німецько-болгарськаий – з півдня змусили румунську
армію перейти в оборону, а після чотиримісячних важких боїв румунські війська були
змушені відступити на схід разом із проводом країни та частиною населення. У
грудні 1916 року Бухарест був окупований німецькою, болгарською та
австро-угорською арміями, які запровадили в місті суворий військовий режим
реквізиції та обмежень.

Однак військова окупація Бухареста привела за собою невидимого ворога: епідемічний
висипний тиф. Наприкінці грудня 1916 року були зафіксовані перші випадки захворювання
серед бідних прошарків населення Бухареста, які швидко переросли в епідемію.
Війна та брак їжі, а також холод, сприяли стрімкому поширенню
хвороби. Другий спалах інфекції, набагато серйозніший ніж на півдні Румунії, принесла
російська армія. Делія Белейкан, історик Бібліотеки НАН Румунії дослідила наслідки
епідемічного висипного тифу на румунське суспільство. «Що означає епідемія висипного
тифу? Воші здатні переносити епідемічний висипний тиф, тому поширення
цього тифу, який також називають вошивим, було закономірно пов’язано з убогістю
та антисанітарією серед цивільного населення та військових. У Румунію цю
хворобу завезли російські війська, адже до цього вона була зафіксована серед
російських військ і епізодично в окремих балканських районах. Під час пересування
російських військ на сході Румунії хвороба поширилася по селах.Ситуація стрімко
погіршилась, станом на березень 1917 року смертність серед цивільного населення становила
приблизно 30%, а серед лікарів – 40%».

Незважаючи на хаос, румунська влада вжила заходів та розробила план
боротьби з епідемією, – розповіла Делія Белейкан. «У січні 1917 року хвороба
була офіційно визнана, а пік епідемії припав на березень. В окупованому
Бухаресті Інститутом бактеріології керував професор Віктор Бабеш. У Ясах, після
закликів французького Червоного Хреста, медичні заклади були об’єднані під
керівництвом доктора Йона Кантакузіно. У Бухаресті Віктор Бебеш відповідав за
виготовлення сироваток та вакцин, оскільки треба сказати, що епідемія тифу не
була єдиною. Під час війни повідомлялося й про інші епідемії, такі як холера та
малярія. На жаль й епідемії були політизовані, а представникам влади дорікали в
тому, що вони не були готові до боротьби з ними. Але тиф був новою хворобою,
невідомою в румунському просторі і тому не було вакцини.»

У будь-якій
крайній ситуації знаходяться
люди, здатні тверезо мислити і вживати
рятувальних заходів. Одним із героїв боротьби з висипним тифом був лікар Йон Кантакузіно. Делія Белейкан розповідає. «Доктор Кантакузіно, як випливає зі
спогадів багатьох тодішніх персоналій та як свідчать архівні дані, творив дива в Ясах. За короткий період він зумів виокремити випадки висипного тифу. Команді з 150 інженерів було доручено побудувати бараки для ізоляції хворих від здорових. Вони були зведені з дерева і стали своєрідними
польовими лікарнями, в які ушпиталювали
обов’язково як військових, так і цивільних,
незалежно від віку та статі. Населення сіл ще жило в напівземлянках, в яких не було світла, вентиляція була
практично неможлива, а вологість повітря в оселі сприяла захворюванню. Таким чином, хворих
вивозили звідти, вони проходили посилені санітарно-гігієнічні заходи від повної
обробки волосся хворих два
рази в тиждень до гігієни тіла, в тому числі інтимних зон та гігієни одягу. Те, що не спалювали, ставили в спеціальні печі для дезінфекції. Коли їх не
можна було дезінфікувати у відповідних печах, одяг клали в мазут або оцет. Такі заходи вживалися у ті часи. Такі ж заходи були вжиті і в Бухаресті. В Ясах основною проблемою влади було забезпечення
санітарії міста. Тієї зими сильні морози та снігопади стали ускладнюючим фактором вирішення проблем. Важливим завданням було прибирання з вулиць мертвих.»

У ті критичні моменти румунам потрібні були рятівники, аби відновити
впевненість у власних силах. Король Фердинанд і королева Марія, особливо
королева Марія, були на висоті своєї місії. Говорить Делія Белейкан. «Королева
Марія була ключовим персонажем не лише в тому нещасному епізоді з епідемічним
висипним тифом. Я думаю, що її образ під час війни той, що випливає із всім
відомих фотографій, доглядаючи за хворими та приносячи їм їжу, завдяки
особистим стосункам, які вона мала із закордонними дипломатичними місіями,
особливо з американською, французькою та британською. Королева Марія була
взірцем для румунського суспільства, а багато жінок тодішньої еліти взяли з неї
приклад. Мобілізація була зразковою, а спогади про війну є надзвичайно
хвилюючими. Згадаю лише королеву Марію як символу в цій боротьбі, і це, мабуть,
єдиний яскравий образ у ті дуже складні часи.»

Вжиті заходи виявилися дуже ефективними, а результати були помітні вже в
червні 1917 року, коли епідемія тифу була ліквідована. Це сприяло відновленню
бойового духу, що дозволив румунським військам здобути блискучі перемоги в
битвах при Мерешть Мерешешть та Ойтуз, що призвели до остаточної перемоги наступного
року.