Моніторинг радіомовлення в роки війни

Моніторинг радіомовлення був одним із найважливіших інструментів інформаційної війни ХХ століття, що дозволяв державам відстежувати пропаганду, аналізувати повідомлення іноземних радіостанцій та оперативно реагувати на зміни в міжнародному інформаційному просторі.

Стеліу Ламбру і Василь Каптару, 22.06.2026, 06:10

Війни в історії людства завжди велися не лише на полях битв. Поряд із застосуванням військової сили важливу роль відігравали розвідка, шпигунство, диверсії, діяльність агентів впливу та пропаганда. Усі ці інструменти використовувалися для того, щоб вплинути на перебіг воєнних конфліктів, послабити противника або отримати стратегічну перевагу. У ХХ столітті одним із найважливіших засобів інформаційної боротьби стало радіо. Саме ефірний простір перетворився на арену так званої «невидимої війни», як часто називали Другу світову війну у фаховій літературі.

Радіопропаганда не обмежувалася лише деморалізацією противника або поширенням політичних гасел. Вона включала ретельно продумані методи добору, редагування та інтерпретації новин, коментарів і повідомлень із фронту. Водночас ефективність пропаганди значною мірою залежала від іншого важливого інструменту – систематичного моніторингу радіомовлення. Саме завдяки прослуховуванню іноземних радіостанцій уряди отримували інформацію про настрої населення, зміст ворожої пропаганди та міжнародну реакцію на події війни.

Під час Другої світової війни Румунія брала участь у бойових діях на боці країн Осі з 22 червня 1941 року до 23 серпня 1944 року. Після державного перевороту, який усунув від влади маршала Йона Антонеску, країна перейшла на бік антигітлерівської коаліції, відомої тоді як Об’єднані Нації. У цей період радіомовлення перебувало під суворим контролем державних структур, а інформація, що надходила через ефір, ретельно аналізувалася спеціальними службами.

Однією з людей, залучених до цієї роботи, була Марієта Альберт – етнічна німкеня з Румунії. У своїх спогадах, записаних у 1998 році Центром усної історії Румунського радіо, вона детально розповіла про діяльність служб радіомоніторингу під час війни.

«Умови для прийому радіостанцій завжди найкращі біля озера, біля води. Там приймання найкраще. І саме тому наша радіостанція в Берліні розташовувалася саме на березі озера Ванзее. Там була дуже велика будівля, яка колись була великим готелем-рестораном. У ній ми слухали ці станції. В основному ми слухали Лондон, Москву, Барі та Любляну. Ми слухали їх румунською мовою, але паралельно слухали ці станції й німецькою мовою».

Робота Марієти Альберт вимагала не лише знання мов, а й високого рівня професійної підготовки. Особливо цінною навичкою було володіння стенографією, що дозволяло оперативно й точно фіксувати зміст радіопередач.

«Мені пощастило, що я знала румунську стенографію і стенографувала ефіри радіостанцій. Так я дуже точно фіксувала те, що вони передавали. Не всі колеги знали стенографію, інші робили нотатки, як могли. Після стенографування я мала у своєму розпорядженні друкарки і диктувала їм. Але мені ще треба було перекладати. Я робила так: у мене були стенограмовані нотатки румунською мовою, які я одразу перекладала для друкарської машинки. Нотатки, які я друкувала, надсилалися до Міністерства закордонних справ, до Ріббентропа, та до Міністерства пропаганди, до Геббельса».

Ці свідчення демонструють, наскільки важливим був моніторинг іноземних радіостанцій для керівництва Третього рейху. Інформація, отримана з ефіру, оперативно надходила до найвищих державних установ і використовувалася для оцінки міжнародної ситуації та коригування пропагандистської політики.

Попри союзницькі відносини між Румунією та Німеччиною, обидві держави уважно стежили за інформаційною політикою одна одної. Радіомоніторинг був важливим інструментом такого контролю.

Марієта Альберт згадувала:

«Я часто слухала “Радіо Бухарест”, адже німці контролювали Румунію – незважаючи на те, що Румунія була окупована німцями, вони все одно її контролювали. Тому час від часу я слухала “Радіо Бухарест”. Наприклад, я пам’ятаю, як маршал Антонеску виголосив промову і я мусила її слухати. Я одразу ж стенографувала її та переклала».

Згодом Марієта Альберт переїхала до Румунії, де продовжила працювати у сфері моніторингу радіомовлення. Її нове місце роботи знаходилося на березі озера Снагов, неподалік Бухареста. Тут розміщувався один із центрів прослуховування іноземних радіостанцій, організований за зразком аналогічної структури в Берліні.

Офіс містився у великій двоповерховій будівлі серед численних приватних вілл, що належали представникам румунської еліти. Хоча матеріальна база була скромнішою, принципи організації роботи залишалися практично незмінними.

«У Бухаресті все було схоже на те, що було в Берліні. Наприклад, у Берліні було багато кімнат і кабінетів, і в кожній кімнаті стояв великий радіоприймач Blaupunkt. Там були представлені всі народи, і можна було слухати передачі всіма мовами. Я була у кімнаті з румунською мовою та німецькими станціями, але були кімнати й для моніторингу радіомовлення англійською, французькою, російською мовами та іншими мовами світу. Так було в Берліні, і, трохи скромніше, так було й тут, у Снагові, де також було багато кімнат».

Цей опис свідчить про масштабність системи збору інформації. Прослуховування здійснювалося багатьма мовами, а отримані матеріали негайно опрацьовувалися фахівцями. Така робота дозволяла отримувати цілісну картину міжнародного інформаційного простору та відстежувати зміни в пропагандистських кампаніях різних держав.

Моніторинг охоплював як радіостанції союзників, так і мовників держав-супротивників.

«Я слухала радіостанції німецькою мовою, слухала радіостанції румунською мовою. Були й інші люди, які слухали радіо іншими мовами. Наприклад, для англійської мови були кімнати з радіоприймачами Blaupunkt, де слухали англійською мовою, окремо. У Бухаресті ми робили те саме, стенографували, а потім перекладали нотатки, саме так, як я вже казала. Матеріали надсилалися зі Снагова, де ми перебували і обробляли їх, керівництву країни, а також до німецького посольства в Бухаресті».

Зібрана інформація проходила кілька етапів обробки: прослуховування, стенографування, переклад, друкування та подальше розповсюдження серед державних установ. Таким чином радіомоніторинг став невід’ємною частиною воєнної інформаційної інфраструктури.

Моніторинг радіомовлення під час Другої світової війни був своєрідною битвою в ефірі – малопомітною для широкого загалу, але надзвичайно важливою для воюючих сторін. Радіохвилі перетворилися на ще один фронт війни, де змагалися не армії та озброєння, а інформація, інтерпретації та пропагандистські наративи. У цій боротьбі успіх часто залежав не лише від сили зброї, а й від здатності швидко отримувати, аналізувати та використовувати інформацію, що поширювалася через ефір.