Повстання робітників у Брашові, 1987 року
У 80-х роках економічна та системна криза комуністичного режиму сягнула пароксизму. У Румунії все погіршилося прагненням Ніколае Чаушеску заплатити зовнішній борг Румунії, що посилило тягар на плечах населення.
Steliu Lambru, 20.11.2017, 04:15
У 80-х роках економічна та системна криза комуністичного режиму сягнула пароксизму. У Румунії все погіршилося прагненням Ніколае Чаушеску заплатити зовнішній борг Румунії, що посилило тягар на плечах населення. Через економічну кризу Румунія раціоналізувала основні продукти харчування, гарячу воду, тепло та електроенергію для внутрішнього споживання. Всі ці недостатки сильно вплинули на румунське населення, тоді як партія та державна номенклатура жили в розкошах.
Політика ;жорстокої економії доведена до крайності, незважаючи на репресивну систему, викликала протестні рухи. Накопичена напруженість спалахнула вранці 15 листопада 1987. У ніч з 14 на 15 листопада, на брашовському заводі грузовиків Червоний прапор спалахнув трудовий конфлікт між робітниками і їхніми начальниками. Причиною конфлікту стало різке скорочення зарплат, в той час як засоби масової інформації із задоволенням оголосили про виконання плану, до чого додались суворі умови життя. 15 листопада проходили вибори до народних рад, вибори з попередньо встановленими переможцями.
Після суперечок з керівництвом, тобто начальником цеху, секретарем партії, директором і головою профспілки, близько 200 співробітників, одягнених в комбенізонах та з трикольоровим прапором в руках, пройшли маршем вулицями у напрямок штаб-квартири Брашовської повітової організації румунської Комуністичної партії. Вони скандували гасла «Дайте нам гроші!», «Геть диктатора, геть сволочі!», «Геть Чаушеску!», «Геть Компартія» На вулицях міста Брашов до протестуючих приєдналися перехожі та інші працівники заводу Трактор. Близько 15 тисяч демонстрантів дійшли до центру міста і зупинились перед будинком повітової організації румунської Компартії, де знищили портрети Чаушеску і його книги.
Репресивні сили втрутились та заарештували близько 300 демонстрантів. Але Румунія дізналась про те, що сталося в Брашові від Радіо Свобода, яка мовила із Західної Німеччини, тому що такі події не згадувались в засобах масової інформації, що перебували під контролем комуністичного режиму в Бухаресті. Мірча Карп пригадав у 1997 році в інтерв’ю Центру усної історії Румунського товариства радіомовлення, як переживав початок протестів: «Ми довго очікували дійсно фундаментальної зміни в Румунії, не обов’язково насильницькими засобами, але якщо можливо, через певний розвиток подій, як це мало місце в інших країнах. Для нас, таке очікування досягло короткострокового піку, і це було повстання в Брашові, в листопаді 1987 року. Я працював, коли надійшла вістка з країни, що у Брашові відбулись заворушення, що робітники вийшли на вулиці. Згідно з інструкцією, яку мала не тільки Радіо Свобода, але й Голос Америки, і загалом засоби масової інформації, ми не могли дати вістку тільки, якщо вона була підтверджена з двох джерел. Новина про те, що відбувалося в Брашові, надійшла тільки з одного джерела, але дуже важливого джерела, джерела великої довіри. Влад Джеорджеску, який в той час був директором румунського департаменту Радіо Свобода, і я, який презентував політичну програму, дійшли висновку, що настав час оголосити новину, тому що було б занадто пізно чекати до наступного дня.
Інший журналіст Радіо Свобода Еміль Хурезяну, пригадав у 1999 році, як приніс в редакцію інформацію про повстання брашовських робітників проти експлуатації комуністичним режимом: «Я пам’ятаю, що це був листопадовий вечір, в Мюнхені – в католицькій Баварії – був святковий день, і ми з Владом Джеорджеску працювали над передачею на політичні теми. Раптом Влад Джорджеску каже мені, щоб я вирушив через Англійський парк, а це величезний парк, в американське консульство, яке охоронялося тоді майже так же сильно, як Радіо Свобода, де я повинен був отримати один конверт. Було майже темно, йшов дощ, мене ще ніколи не просили отримувати конверти з американського консульства. Я швидко пройшов дорогу, яка відділяла нас від консульства, отримав запечатаний конверт, приніс його Владу Джеорджеску, який прочитав зміст і сказав: «Є заворушення в Брашові». Це сталося якраз недільного вечора 15 листопада, коли відбувалася вся ця історія. Дипломатичною поштою з Бухареста в консульство прибуло зашифроване повідомлення одного кореспондента, який перебував в Брашові та який бачив розгін демонстрації. Звичайно, ми взялися за цю новину, і вийшли з нею в ефір, ми були першими, хто повідомив про це. У наступні години і на наступний день ми отримали більш детальну інформацію, в тому числі від жительки міста Брашов, яка брала участь в страйку і відразу після цього втекла до Бельгії разом зі своєю дитиною. І, звичайно ж, ми перетворили цю історію повстання Брашова в міжнародну історію, тому що у нас були зв’язки з іноземними журналістами ».
3 грудня 1987 року, в повній тиші з боку режиму, розпочався суд над 61 керівником повстання. Окрім фізичних та психологічних тортур, їх назвали хуліганами та соціально і морально деградованими особами. Вони отримали покарання від трьох до п’яти років позбавлення волі та примусове проживання в іншій місцевості. Особливим випадком був робітник Васіле Вієру, батько 5 дітей, який загинув через 9 місяців після закінчення процесу, внаслідок тортур, тобто був закатований.
