Політика благоустрою комуністичної Румунії
“Перетворення було одним з найбільш улюблених слів у часи комунізму. Перетворення мало зробити кращим життя громадянина нового комуністичного ладу. Комуністичне краще, що часто робилося проти волі людини, у дійсності було “гірше...
Eugen Cojocariu, 28.04.2012, 18:44
“Перетворення” було одним з найбільш улюблених слів у часи комунізму. Перетворення мало зробити кращим життя громадянина нового комуністичного ладу. Комуністичне “краще”, що часто робилося проти волі людини, у дійсності було “гірше”, а найкращим доказом цього є політика благоустрою. Офіційно, вона припускала будівництво нових помешкань та розвиток, але насправді стала політикою знесення старого житла, часто пам’яток архітектури, і зведення на його місці нових знеособлених багатоповерхівок.
У румунській суспільній памяті збереглися спогади про ті часи, зокрема про політику благоустрою кінця 1970-их – початку 1980-их років, яку можна описати одним словом “знесення”. Ніколи раніше румунські місцевості не зазнавали такого перетворення, що в дійсності виявилося “каліченням”. Мозковим центром відповідної політики, хоча слова “мозок” не можна використати, щоб описати це явище, були Ніколає та Елена Чаушеску, які приймали остаточні рішення. Щодо цього в Румунії тих часів навіть існував жарт: “Як правильно відмінюється дієслово “будувати”? Відповідь: я будую; ти будуєш; він, вона зносять.”
Про знесення в комуністичні роки можна багато розповідати, для того, щоб охопити все, не вистачить і років. Із цим повязані й інші теми, такі як приватна власність у комуністичний період, масове переселення людей, калічення міст, зловживання держави у відносинах з громадянином. 28 березня 1977 року на засіданні Виконавчого політичного комітету ЦК КПР, було прийняте рішення про початок політики благоустрою території Румунії та її населених пунктів. Що теоретично виглядало як амбітний проект з підвищення рівня матеріальної цивілізації румунського суспільства, на практиці набуло форму безглуздої кампанії по знесенню старих будинків, що привела до урбаністичної катастрофи та знищення пам’яток архітектури.
Історик Діну Джуреску є одним з інтелектуалів, які виступили проти офіційної політики благоустрою. У 2006 році, в інтерв’ю Центру усної історії Румунського Радіо, він розповів про початки благоустрою в комуністичній Румунії. “Я дізнався, що було проведено експерименти в двох містах: у Сучаві, де значна частина старого міського фонду, за винятком церков, була зруйнована, та в Пітештах, де також були масово зруйновані старі будинки. В обох містах було проведено перепланування вулично-дорожньої мережі. Я тільки потім зрозумів, що відбувається насправді. Напередодні землетрусу 1977 року до мене прийшла науковий співробітник Інституту історії мистецтва Іоана Хрістаке-Панаїт і запитала: “Пане професоре, ви не знаєте, що відбувається в місті Римніку Вилча? Там усе зносять, вже немає старого міста.” Я не міг собі цього уявити. Усе це відбувалося до землетрусу 1977 року. Лише потім я зрозумів, що відбувається. У 1974 році був прийнятий закон про благоустрій міст і сіл, який запровадив нову концепцію благоустрою. На перший погляд у цьому не було нічого поганого, оскільки планувалося здійснити комплексні заходи з організації належного утримання та раціонального використання територій, з утримання територій населених пунктів, впорядкування території сільськогосподарських угідь. Цитую закон: визначення висот будівель, щільності забудови, кількості мешканців в будинку, визначення розмірів зелених зон та місць відпочинку у містах – це звучить так гарно! – забезпечення соціально-культурними послугами, розвиток інженерних мереж, комунікацій і транспортних маршрутів — а також увага! – збереження і поліпшення навколишнього середовища, популяризація історичних і мистецьких памяток, пам’ятних місць і т.д. і т.п. Звучить дуже красиво, особливо, коли закінчується словами: для постійного поліпшення умов праці, життя та відпочинку всього населення країни.”
Землетрус від 4 березня 1977 року став кращою можливістю для влади почати політику знесення. І це незважаючи на чинне законодавство. Діну Джуреску: “В 77 році стався землетрус і було проведено ряд заходів, котрі стали початком цілеспрямованої політики знищення традиційної архітектурної спадщини міст і зведення на її місці багатоповерхових будинків, що я назвав міським колгоспом. Першим кроком стало знесення вежі церкви Св. Енея, зведеної в епоху К. Бринковяну (XVII-XVIII ст.). 23 квітня 1977 року відбулося засідання Комісії з питань національної спадщини, за участі багатьох архітекторів. Ми обговорювали там закон про захист культурної спадщини, зокрема статті про збереження памяток архітектори, точніше статтю 6 – «Усі об’єкти національної спадщини підлягають збереженню» і статтю 11, в який держава зобовязувалася вживати всіх необхідних заходів для захисту, охорони, збереження національної культурної спадщини. Ми обговорили статтю 25 закону про збереження національної культурної спадщини, яка передбачала кримінальну відповідальність за знищення предметів та об’єктів, які мають художню та історико-архітектурну цінність, зокрема позбавлення волі строком від 3 місяців до 3 років, а Кримінальний кодекс посилював покарання до 2 – 7 років позбавлення волі.”
Не допомогли ані численні клопотання до Ради з питань культури і соціалістичної освіти та Відділу культури і пропаганди ЦК КПР, а відповідь, отримана від Комісії з питань історичних памяток була однозначною: відтоді порядок денний засідань Комісії мав бути попередньо схвалений Радою з питань культури і соціалістичної освіти. Цим самим комуністична влада закрила рот всім фахівцям і, врешті-решт, закрила рот традиції. (Стеліу Ламбру, Василь Каптару)
