Сталінізм і вивчення історії в Румунії
У сталіністському світі наука, як і інші сфери життя людей, була підпорядкована ідеології. Найбільше постраждали соціальні науки, зокрема історія. На всіх рівнях історія була переписана і цензурована, що було найм'якшою формою репресій.
Стеліу Ламбру і Христина Манта, 24.11.2025, 06:32
У сталіністському світі наука, як і інші сфери життя людей, була підпорядкована ідеології. Найбільше постраждали соціальні науки, зокрема історія. На всіх рівнях історія була переписана і цензурована, що було найм’якшою формою репресій. Найжорсткішою формою були фізичні репресії, ув’язнення, куди потрапили видатні румунські історики до 1945 року.
Історик Іон Агрігороає був студентом в роки розквіту сталінського режиму в Яському університеті. У 1995 році він розповів Центру усної історії Румунського радіомовлення про атмосферу, яка панувала в університеті, коли він став студентом: «У 1954 році я закінчив інтернатний ліцей імені Костаке Негруцці в Яссах, в той час, коли сильним був вплив культу особистості Сталіна. Проте, хочу сказати, що цей ліцей надавав нам важливу основу для успішного навчання у закладах вищої освіти. У 1954 році, незабаром після смерті Сталіна, культ особистості був ще дуже сильним. Відбулася також реорганізація факультетів. У році, коли я вступив, факультет філософії об’єднався з факультетом історії, факультет отримав назву «Філологія-історія» з відділенням румунської мови, відділенням історії, відділенням історії-румунською мовою та відділенням російської мови. Відділення іноземних мов, французької, англійської та німецької, були ліквідовані».
Незважаючи на перипетії, викладачі намагалися передати чесні знання новим поколінням, чия професійна кар’єра вже була позначена політизацією: «Хочу сказати, що у мене були викладачі, які повністю виправдовували свою репутацію викладачів, істориків. У мене були викладачі, хоча й не всі, які навчали нас і вчили нас вчитися. Дуже мало хто зараз знає, що в ті роки не можна було вивчати твори Ніколая Йорги чи Василя Пирвана, не кажучи вже про Георге Бретяну. Хочу зазначити, що ми були неоднорідні за рівнем підготовки. Деякі прийшли з кращою підготовкою, інші — з гіршою. Між студентами були великі відмінності з цього погляду, тим більше, що деякі мали більш-менш легальні дипломи. І тоді, і ще кілька років після того, акцент робився на досьє, тобто на соціальному походженні батьків, і на тому, чи були ми членами Союзу робітничої молоді. Дуже мало хто з нас міг бути членом комуністичної партії, Румунської робітничої партії, як вона тоді називалася, і ми потім зрозуміли, що ці нечисленні люди мали певним чином забезпечені місця для вступу на факультети соціальних наук».
Радянські радники з питань освіти були тими, хто зробив так, щоб нова історія викладалася відповідно до ідеології. Іон Агрігороає: «В Яссах був радянське консульство, був радянський культурний радник, який мав право або обов’язок контролювати викладання соціальних наук. Курси повинні були бути написані, і, на його запит, він міг їх переглянути, перевірити, висловити свою думку щодо змісту цих дисциплін. Дуже відомий випадок з покійним професором Константіном Чіходаріу. Він вказав на необхідність втручання румунської армії в 1877 році на прохання російських командирів на півдні Дунаю, які занадто далеко просунулися і не прикривали тил фронту. І тоді великий князь Микола попросив принца Кароля негайно вступити в дію. Існує відома телеграма з цього приводу. Професор Чіходаріу показав, що деякі командири російської армії не виявили себе компетентними в керівництві операціями на півдні Дунаю і не дбали лише про військові операції. Це дуже розлютило радянське консульство в Яссах, оскільки це було приниженням російської армії. Професор Чіходаріу підкреслив, що ця інформація походить з радянських історичних праць. На що йому відповіли, що те, що вони мали право говорити, тобто радянська історіографія, ми не мали права говорити. Після чого його понизили з посади доцента до лектора, і він був навіть на межі виключення з вищої освіти».
Переписування румунської історії було поширене і на пам’ятники громадського значення. Іон Агрігороає: «Я був свідком повалення статуї Тіту Майореску на Університетиській площі. Гадаю, я був ще школярем, не можу сказати, чи то було 1953, чи 1954 року. Там стояли статуї Міхаїла Когильнічану та Міхая Емінеску, а потім були зроблені деякі зміни. Поруч із статуєю Когильнічану стояла статуя Майореску. Її просто стягнули мотузкою, і потім я роками проходив повз і обходив слід, залишений на асфальті від поваленої статуї. Пізніше я дізнався, що її переплавили, коли шукали, щоб повернути на місце. Без сумніву, це були травми».
Історія часів сталінізму є прикладом спотворення професії та істини. Ніхто не повинен переживати те, що пережили румуни та інші народи, яким були нав’язані політичні стандарти замість професійних.
