Діти з труднощами в навчанні
Всі ми знаємо - з власного шкільного, професійного чи батьківського досвіду, або з чужих слів - що деякі діти із слабкішими шкільними результатами вважаються ледачими. Або неуважними. Або байдужими. Це був би «традиційний» підхід.
Christine Leșcu, 01.02.2017, 04:14
Всі ми знаємо – з власного шкільного, професійного чи батьківського досвіду, або з чужих слів – що деякі діти із слабкішими шкільними результатами вважаються ледачими. Або неуважними. Або байдужими. Це був би «традиційний» підхід. Але від коли були чітко визначені та діагностовані специфічні розлади навчання, цей підхід почав змінюватися і в Румунії. Одним з відомих розладів такого роду є дислексія, порушення здатності до читання та письма, а також запам’ятовуванню орфографії, що проявляються у вигляді дисграфії або дискалькулії.
Ті, хто страждає від дислексії можуть тільки сподіватися, що за допомогою постійних вправ, їх стан може поліпшитися. Лінгвіст Роксана Дін, фахівець з дитячої нейропсихології, описує прояви цього розладу у дітей: Вони використовують більше праву півкулю мозку, ніж ліву. Таким чином, вони не вчаться читати як звичайні типові діти. Перші ознаки виникають коли діти починають вчитися читати і писати, тобто на рівні 0 і I класів. Вони читають в зворотному напрямку. Вони можуть постійно плутати звуки, вимовляючи, наприклад, звук д замість т, або, навпаки, змінювати букви місцями, пропускати букви і склади. Багато з них мають дефіцит уваги. Є також теорії, які стверджують, що дислексики мають проблеми з пам’яттю, саме тому у них іноді виникають проблеми з математикою.
Дислексія не супроводжується, однак, інтелектуальною недостатністю. Навпаки, особи діагностовані дислексією є набагато творчими і мають IQ вище середнього. Тому рекомендується рання діагностика, з перших років дитячого садку або школи, саме тому, щоб, окрім покращення стану, ці діти могли використати їх потенціал. Мірела Ніцу є матір’ю хлопчика в п’ятому класі з діагнозом дислексії починаючи з другого класу. Ось, що вона розповідає про свій досвід: У другому класі, вчителька порадила нам звернутися до логопеда і там ми почали, практично, терапію для дисграфії, тому що він плутав букви. У нього не було проблем з вимовлянням слів, і до тих пір ми не знали, що у нього є якісь проблеми. В змаганнях в дитячому садку і в школі він завжди мав найвищі оцінки. Тільки в другому класі, коли почалися довші диктанти і більш складні домашні завдання, ми помітили, що він повторював деякі помилки.
Після діагностування, терапія повільно показала свої результати. Мірела Ніцу: У нього є ще тенденція гратися довше і уникати важкі ситуації, такі як, наприклад, домашні завдання. Проте він ще робить помилки, коли втомлений. Тим не менш, він має хороші оцінки, тому що в школі він є уважним і є активним в класі, не має ніяких проблем в школі, в цілому. Але орфографічні помилки, найімовірніше, у нього ще будуть.
Син Мірели проходить раз в тиждень індивідуальну терапію, і теж раз в тиждень групову терапію з іншими дітьми з дислексією. Це постійне зусилля як для нього, так і для батьків, але його варто зробити. Мірела Ніцу: Це дійсно додаткове зусилля для дитини і батьків. Йдеться про витрачений час на терапію. Крім того, домашні завдання займають більше часу, ніж у інших дітей. Ми завжди повинні працювати додатково. Завжди думаємо про додаткові методи навчання. Як батьки, ми повинні мати багато терпіння і постійно підтримувати його. Ми сподіваємося, що все буде добре і він досягне свого повного потенціалу та зможе бути тим дорослим, яким він хоче.
Що стосується самовпевненості, необхідно докласти чимало зусиль, тому що етикетки інших залишають глибокі сліди. Терапевт лінгвіст Роксана Дін розповідає: Чимало разів, ми повинні працювати щодо самовпевненості, тому що їх чимало разів вважають ледачими, і вони повинні жити з цим стигматом. Іноді, так сприймають вони і колегами. Тому дислексичні діти потребують заохочення, щоб відчувати себе почутими.
Роксана Дін та Мірела Ніцу зустрілися в центрі EDULIER, один з небагатьох центрів в Румунії, присвячених терапії дітей з дислексією. У минулому році, коли він був відкритий, директор Крістіана Іонеску виявила, що в країні не знайшла необхідного досвіду для оснащення такого центру, тому звернулася до іноземних фахівців. Крістіана Іонеску: Ми звернулися до експертів з Норвегії та Великобританії, які сказали нам, що можуть показати нам принципи терапії, але вони повинні бути адаптовані для румунської мови. Через рік роботи, 7 квітня 2016 року, ми відкрили наш перший центр, і від тоді працюємо над комплектами навчання і терапії з румунської мови та математики для дітей з дислексією. Ми намагаємося створити команду за участю батьків, дітей, вчителів і терапевта. Ми подумали привести фахівців в галузі клінічної лінгвістики, логопедів, психотерапевтів. Пошуки наші були інтенсивними, тому що нам було важко не тільки тому, що ми хотіли найняти фахівців-знавців цього розладу, але й людей, які не боялися би нових початків.
В даний момент, до центру EDULIER приходять близько 20 дітей щоденно. Чим вони там займаються, дізнаємося від Крістіяни Іонеску: Вони проходять освітню терапію або терапію за допомогою тварин, або працюють у цифровому залі, де на інтерактивній цифровій стіні вони вчаться оцінювати і виправляти себе. Ми приділяємо багато уваги і психотерапії. Чим скоріше ми оцінюємо дитину, тим уважнішими є ми до сигналів, що дитина починає давати нам і можемо їй допомогти. Таким чином, різниця між цими дітьми і іншими зникає швидше.
І теж тут можуть зустрічатися батьки дітей з дислексією в групах підтримки, щоб поділитися своїм досвідом.
