Життя працівника корпорації
В останні 20 років, 42 з крупних корпорацій світу відкрили філії в Румунії, більшість будучи імпортерами і дистриб'юторами товарів і послуг.
România Internațional, 24.07.2013, 11:27
В останні 20 років, 42 з крупних корпорацій світу відкрили філії в Румунії, більшість будучи імпортерами і дистрибюторами товарів і послуг. Як правило, керують місцевими філіями цих компаній директори з країн походження акціонерів. Проте, для більшості випускників вузів (яких приблизно 100 тисяч щороку в Румунії), найкращою алтернативою до еміграції є робоче місце в багатонаціональній компанії в їх країні. І це тому що зарплати є трохи більшими в такому роді компанії ніж в малій або державній компанії, причому існують і різні пільги, як наприклад службовий автомобіль, доступ до виховання, приватне страхування здоров’я.
Частка працівників приватного сектору по відношенню до загальної чисельності населення становить близько 14%, зазначається в статистиках організації, яка захищає інтереси малих та середніх підприємств. Однак, молоді люди, котрі мріють працювати в корпораціях, не знають, що всі переваги лише теоретично пропорційні з докладеними зусиллями.
Дійсність набагато жорсткіша, сказала нам працівниця банківського сектору, 38-річна Іоана Попеску: «Коли я закінчила факультет, всі ми вважали це середовище багатонаціональної компанії середовищем з максимальними можливостями. Я мріяла працювати там, однак не знала точно, що це припускає. Професійний рівень у таких компаніях високий. Ми всі мріяли піднятися по ієрархічних сходах, як можна більшому навчитися. Вважали ми багатонаціональні компанії свого роду Святим Граалем. Дійсність трохи відмінна. Тут можна навчитися багато чому, є доступ до різних курсів. З іншого боку, проте, не залишається тобі часу для інших занять. Ти змушений відмовитися від хобі, від сімейного життя, від приємного проведення часу. Про це ми спочатку не знали, але дізналися лише після того як вступили у це середовище».
Коли ти стаєш частиною корпораційного середовища, тобі кажуть, що ти увійшов до великої сімї, де кожен член має свої обовязки, але і борг допомагати іншим вчасно закінчити свою роботу. Практично, робота ніколи не кінчається. Ніхто тобі не каже із самого початку, скільки наднормових годин ти працюватимеш, розповідає Іоана: «Поступово ти дізнаєшся, що немає восьмигодинного робочого часу, а робочий час триває до тих пір, поки не кінчається певний проект. Ти не зобовязаний це робити, але все залежить від того, що ти хочеш. Якщо ти хочеш карєри і піднятися як можна вище, не можеш поступати інакше. Ціна досить велика, але важко відмовитися від цього, якщо ти багато працюєш і досягаєш певного професійного рівня, в багатонаціональній компанії можна добре заробляти».
Після декількох років праці в інтенсивному темпі і без обмежень у часі, люди починають втомлюватися або навіть впадають в депресію: «Упродовж часу, ти перетворюєшся на іншу людину, однак усвідомлюєш це лише після тритижневої відпустки, а коли повертаєшся в це середовище, розумієш що не все гаразд із тобою. Бачиш інших людей, які вирушають додому о четвертій годині після одібу, і тобі здається, що вони помилково поступають і що не вміють визначити пріоритети в житті. Тобі необхідний момент, який змінив би тебе, щоб ти усвідомив, що дорога, по якій ти просуваєшся – неправильна. У мене, певні сімейні проблеми змусили мене зрозуміти, що я повинна дечого змінити у своєму житті».
Компанії постійно підкреслюють якими є своєчасності карєри і організують трейнінг-и для особистого розвитку, дуже дорогі професійні курси та високоякісні медичні послуги. Проте, багато працівників звертаються по допомогу до лікаря-психіатра, сказав нам лікар Габрієл Д’якону: «Люди, які приходять до мене, дуже ображені на самих себе. Коли вони відкривають очі, запитуються про те, як вони до цього дійшли і чому вони дозволили цьому статися. Це досить неприваблива дійсність. У порівняні з решти населенням, у них ризик хронічного безсоння у 3-4 рази більший. Те ж саме відбувається що стосується депресії. У відношенню до інших категорій населення, у них ризик зловживання різними стимулюючими речовинами в 6-7 разів більший. Вони не дають мозку відпочити, удаючись до такого роду речовин».
Однак, що мотивує цих людей погодитися з цим режимом праці, добре оплаченим, але втомляючим, каже теж лікар-псіхіатр Габріел Д’якону: ”Вони купують собі такий рівень життя, живуть 2-3 тижні на рік, коли їдуть у відпустку до Греції чи Таїланду, користуються послугами хорошого автомобіля або живуть у кращому кварталі, у більшій квартирі, куди прибувають вночі спати в ліжку, вартість якого вдвічі більше ніж зазвичай. Всі ці деталі створюють відчуття, що життя, яке вони обрали є законним і правильним”.
Парадоксально, каже лікар Д’якону, для багатьох працівників багатонаціональних компаній, які відвідали його кабінет, мрія полягає в придбанні декількох сотень тисяч євро і відкритті власного бізнесу, виходу із системи, поки не пізно. І це, каже лікар, не лише румунська проблема: «Румунія лише починає усвідомлювати, що у нас поки що лише приблизно 20 років корпораційного досвіду. Якщо поглянути за океан на патологію працівника корпорації, це набагато цинічніший світ».
Іоана Попеску подала у відставку 45 календарних днів тому. Після завершення цього терміну, скільки передбачено в трудовому договорі, Іоана мріє деякий час просто-на-просто жити. Іоана має 38 років, вона незаміжня і не має дітей.
