Молоді люди та їх потенційна міграція

Міжнародне дослідження «Мобільність молодих людей» показало, що 47% молодих румунів у віці від 16 до 35 років бажають покинути країну протягом наступних п'яти років.

Christine Leșcu, 06.02.2019, 06:19

У
період з 2007 по 2017 рр, отож
протягом десяти років з моменту вступу Румунії
в ЄС, покинули країну 3,4 мільйона людей, близько
17% населення. Ці офіційні цифри підняли, до речі, Румунію на друге місце в списку темпів
зростання діаспори, після Сирії, країни, в якій проходить громадянська війна. Це теперішня ситуація, але й майбутнє не виглядає кращим. Інше дослідження підтверджує той факт, що неофіційно, в приватних бесідах, вже довгий час люди обговорюють питання наміру молодих румунів емігрувати.
Міжнародне дослідження «Мобільність молодих людей» обробило дані
опитування,
складеного на основі відповідей 30.000
молодих людей з дев’ятьох країн ЄС: Німеччини, Швеції,
Великобританії,
Ірландії,
Словаччини,
Латвії,
Італії,
Іспанії і
Румунії. З нашої країни, в опитуванні, проведеному в кінці 2015 і початку 2016 року, взяли
участь 2.000 людей.
Його висновок, однак, є актуальним і
сьогодні: майже половина румунських молодих людей у ​​віці від 16 до 35 років бажають емігрувати. Університетський професор
Факультету соціології Бухарестського університету Думітру Санду взяв участь у цьому дослідженні і робить такий висновок: «Вони не просто хочуть емігрувати, але у них є конкретні плани на це.
Сказати, що бажають емігрувати це одне – бо бажання відрізняються за
інтенсивністю та ступенями структурування майбутнього – але ми ніколи не
працюємо тільки з питаннями про те, чого бажають люди. Нам потрібні подробиці. Отже,
47% – це частка молодих румунів у віці від 16 до 35 років, які на момент
проведення опитування мали дуже добре структуровані наміри, навіть плани
покинути країну протягом наступних п’яти років.»

Поки
що нічого дивного для громадської думки в Румунії. Сюрпризи з’являються, однак,
при порівняні країн. Наприклад, щодо причин
еміграції, румуни дуже схожі на італійців. Професор Думітру Санду: «Список причин довгий. Майже завжди починається із заробітної плати,
робочих місць і добробуту. Але це не всі причини. Між Румунією та Італією,
на приклад, спільним елементом є корупція: погане функціонування управління.
Тому що на даний момент ситуації і мотивації є різними, нам краще рушити від
вже відомих нам речей, наприклад ситуації лікарів. Оскільки головними причинами
відходу лікарів є економічні, можна очікувати, що підвищення заробітної плати
стане першим важливим кроком для вирішення питання відходу лікарів. Однак це не
так. Звичайно, від моменту збільшення заробітної плати для медичного персоналу не
минуло багато часу, але з інших часткових даних ми дізнаємося про щось інше:
збільшилася різниця між приватним і державним секторами, а лікарі приватного
сектору хочуть ті самі зарплати як лікарі державного сектору. Їх немає у
Румунії? Тоді обирають варіант еміграції. У це рівняння необхідно негайно ввести
стабілізаційний фактор, тобто стабілізації кваліфікованих молодих людей. Крім
того, необхідно враховувати такі фактори як якість трудового та професійного
життя, і це не тільки в медичному секторі. Молоді люди хочуть не тільки хороших
умов праці, але й меритократичні умови для професійного просування, подібно
іншим куточкам Європи.»

У ході розмов професора Думітру Санду з тими 2000 молодими румунськими учасниками дослідження про мобільність молодих людей, було обговорено й питання про повернення в країну: «Якщо ми розглядатимемо питання відтоку молоді тільки з економічної точки зору, ми ніколи не вирішимо його. У цьому опитуванні, я запитав тих 2000 молодих людей, з якими я розмовляв – деякі з них пробули певний період за кордоном і
повернулися – чому вони відбули з країни, тоді коли вони вперше зробили це і скільки разів вони зробили це. Так само, якщо порівнювати життєві досвіди, що ведуть до міграції,у тих дев’ятьох країнах, то ми бачимо, що для румунів важливу роль
відіграє їх колишній досвід життя закордоном. На типового румуна, молодого чи ні, сильно впливає його колишній
досвід. Міграція є циркулярною.»

Відома в
дослідженнях під назвою «єврозаробітчанство», циркулярна міграція передбачає від’їзд на роботу, повернення в
країну на певний період і знов повернення на роботу за кордон. Проте, це заробітчанство можливе лише на основі дуже чітких трудових контрактів. Порівняння з іншими країнами також
може прояснити інші аспекти трудової міграції: можливість і умови повернення в
країну. Професор Думітру Санду може зробити висновок: «Як показали інші дослідження, основна відмінність між пересічним румуном і, наприклад, пересічним поляком- мігрантом полягає в
тому, що останній відходить на договірних або інституційних базах, набагато
сприятливішим для циркулярної міграції. Румуни, натомість, їдуть на заробітки за кордон на основі сімейних стосунків. Знову ж, якщо порівняти пересічного румуна мігранта із звичайним шведом або німцем-мігрантом, то громадяни північної Європи повертаються додому, тому що вони виконали
свої плани, з якими вони відбули на заробітки. Румун, який
повертається додому, то
повертається тому що змушений: або через власну хворобу, або через розірвання шлюбу, або тому що діти його ростуть там, далеко від нього. Отже, це примусове повернення.»

Інституціоналізація циркулярної міграції може бути рішенням для повернення молодих людей
в країну, принаймні тимчасово.
Вони коли відбувають, то роблять це з бажанням повернутися колись в майбутньому,
не втрачати свої коріння, вказує дослідження. Професор Думітру Санду: «Вони покидають
країну з думкою повернутися колись за певних умов. Приймають це фактичне
рішення повернутися через своєрідне постійне порівняння – я стежу уважно за
країною – між тим, що є на Заході, і тим, що відбувається на батьківщині. Крім
того, пересічні люди керують свою поведінку не тільки за об’єктивними
показниками, а й за суб’єктивними, такими як довіра. Я маю на увазі довіру до Парламенту,
Уряду та інших державних або приватних установ. Іншим аспектом цієї проблеми є
той факт, що молодь в Румунії, а також в інших країнах проявляє сильну недовіру
до державних установ, а саме до державного управління в Румунії.»

Таким чином, головна умова повернення, на додаток до
тієї, що є специфічною для єврозаробітчанства, залежить, по суті, від еволюції
ситуації в країні.