Різдвяні традиції
Різдво є одним з найочікуваніших свят року. Повсюди в Румунії радість свята Народження Христа висуває на перший план багатовікові традиції, які ще зберігаються.
Monica Chiorpec, 25.12.2013, 04:12
Різдво є одним з найочікуваніших свят року. Повсюди в Румунії радість свята Народження Христа висуває на перший план багатовікові традиції, які ще зберігаються, особливо в зонах Марамуреш чи Ардял (північ та центр країни). Мерджінімя Сібіулуй — зона з величезним туристичним потенціалом — пропонує любителям традицій святкові дні, як це було колись.
Послухаймо Іляну Мораріу, власницю пастирського музею з с. Жіна Сібіуського повіту: ”Що стосується різдвяних звичаїв, найгарнішим та найдавнішим є звичай колядування ватаги юнаків. Колись це були юнаки, які вже закінчили армію, як і всі юнаки, яким минуло 20 років, і які ніколи не були одружені. Ця ватага складалася, починаючи зі свята Святого Миколая. Вони готували колядки, проводили репетиції, готували все необхідне для проведення цього звичаю. Юнаки колядують напередодні Народження Господа Ісуса Христа у всіх господарствах села. Звичайно ж, усі їх приймають і радіють, що юнаки села завітали до них з колядкою, яка оповіщає про народження Господа. Все на Різдво колядують і ”краї” — це теж дуже давня традиція. ”Краї” — це молоді хлопці, переважно старші школярі. Дівчата колядують із зіркою, інші дуже гарні колядки. По сусідству ходять оповіщати про народження Господа і старші села. Все на Різдво хрещеники мали обов’язок віднести хрещеним дуже великий калач, як кажуть, з ”чистої пшениці”. Цей калач випікався в печі у кожній хаті, і це була нагода для хрещеників зустрітися зі своїми хрещеними, обговорити проблеми, які виникали в кожному господарстві, в кожній сім’ї. Ці цінності частково збереглися й сьогодні, і мені б хотілося передати їх тим, хто прийде після нас”.
Марамуреш є іншою етнофольклорною зоною, де різдвяні традиції, особливо звичай колядування, зберігаються та просуваються місцевими мешканцями. Більше того, жителі Мараморощини святкують Народження Христа протягом тривалого періоду як символ перетворення часу. Біля мікрофону Делія Суйоган, фахівець в галузі етнології Північного університету міста Бая Маре: ”Різдво в Марамуреші включає в давніх традиціях і Новий рік, тому що насправді Різдво починалося 15 листопада і закінчувалося 7 січня. Цей період проходив у декілька етапів. Йде мова про етап підготовки, тут говоримо про піст, дуже строго дотриманий мешканцями Мараморощини. Існувало дуже багато обрядів миття посуду попелом, тому що початок посту, навіть якщо він був радісним, потрібно було усвідомити. Потім наставав другий етап — ”Сите Різдво”, яке починалося в ніч напередодні Різдва і тривало до третього дня свята. Кажуть, що в цей період всі люди та всі звірі ситі. І третій етап — Мале Різдво — починалося на третій день після Різдва і завершувалося 7 січня”.
У різдвяні дні голоси мешканців Мараморощини відлунюються вулицями сіл. Окрім колядування дітьми, які ходять по господарствах і отримують бублики, горіхи та яблука від господарів, і дорослі об’єднуються у вражаючі ватаги, одягаються в костюми та маски, представляючи героїв з народної уяви як уявлення старого року. Біля мікрофону Делія Суйоган: ”Колядування ще дуже активне в Мараморощині, поєднуючи дохристиянське колядування з християнським, домінуючим є релігійне колядування. Воно починається колядуванням ватаг дітей, вони першими заходять в домівки таки у вечір напередодні Різдва, після церковної служби. Діти носять з собою торбини, в яких несуть насіння пшениці та кукурудзи, і, завершуючи свій репертуар колядок, вони обсипають господарів цим насінням. Таким чином відбувається символічна передача сили від рослинного світу, передбачаючи пізніше новий аграрний рік. Після того, як діти закінчували своє колядування, приходили ватаги юнаків. Це найгарніша форма колядування, тому що ватаги юнаків мали найбільший репертуар колядок. Люди знають, що насправді ватаги юнаків повинні виконувати колядки, специфічні кожному члену дому. Йде мова про колядки про мисливця, рибалку, вівчаря, молоду невіддану дівчину, вдову. Ватаги хлопців повинні знати, яку колядку заспівати в кожній хаті”.
Калачі, які давали господарі ватагам колядників, були сонячним символом, а палиці, якими користувалися ватаги, вважали ”деревом життя”. Постукування палицями у дворах мало родючу роль у наступному році, як і підготовка дріжджового тіста для калачів та козонаку. Різдвяний стіл є, можливо, найсильнішим символом святкових днів, будучи центром, довкола якого збираються докупи всі члени сім’ї, щоб розділити радість Народження Ісуса Христа.
