Відзначення 85-річчя українського письменника Михайла Михайлюка
Бухарестська філія Союзу українців Румунії (СУР) провела у своєму Українському культурному центрі захід, приурочений до 85 річного ювілею Михайла Михайлюка, відомого українського поета, прозаїка, літературознавця і критика, журналіста, перекладача, видавця та редактора.
Христина Штірбець, 16.10.2025, 08:17
Бухарестська філія Союзу українців Румунії (СУР) провела у своєму Українському культурному центрі захід, приурочений до 85 річного ювілею Михайла Михайлюка, відомого українського поета, прозаїка, літературознавця і критика, журналіста, перекладача, видавця та редактора.
Голова Бухарестської філії СУР Михайло Трайста відкрив 15 жовтня захід, привітавши ювіляра та передавши вітання від голови СУРу Миколи-Мирослава Петрецького. Він представив кілька аспектів з життя і творчості Михайлюка, відзначивши його здобутки в царині поезії, літературної критики та прози.
На прохання організаторів, письменник Михайло Михайлюк говорив про себе та прочитав вірш «Балада про солдатську шинель», який появився у його дебютні збірці поезії «Інтермеццо» у 1971 році: «Я сьогодні двічі схвильований, схвильований тим, що дожив до 85-ої осені своєї і схвильований тим, що ви прийшли на мої роковини. Що сказати про себе, коли оглядаюся назад, тоді пригадую, що я народився у Королівській Румунії – 1940 року, тоді ще був король Міхай I, потім почалася сталінізація Румунії, я пережив і сталінізацію, потім почалася «золота епоха» Чаушеску, яку я теж пережив, потім настала демократія і я живу у демократичному суспільстві. Хочу вірити, що я жив чесно, не кривив душею, не робим багато компроміс із власною совістю. У газеті нормально, що я мусив трішки йти на компроміс, бо такі часи були, але у моїх книгах я був лише чесним. Навіть мені закидали певні читачі, що я не пишу оптимістично про тодішнє суспільство, а я відчув інкаши те суспільство. Я пишу про ралії, про спогади мої. І я хочу вірити, що я був чесний і в поезії, і в прозі, і в критиці, і в журналістиці. Я встиг написати понад 10 книг. Тепер я радий, що я між вами, що ви мене шановуєти своєю присутністю.
Балада про солдатську шинель
«Чекають білі ворота
Повернення сина…
А мати синову шинель продає,
Мати серце своє продає…
(– Купіть паночку,
Новенька була
Коли його привезли,
Не встиг і поносити, –
Запобігливо мати…)
Чекають вікна стуку сина,
Сліпнуть бездонням…
(– Що ви, що ви,
То не миші прогризли
То – від кулі,
Майже не видно,
Я так добре зашила, –
Скривчено мати…)
Чекає поліг кроків сина,
Терпне щемлінням…
(– Дешево продаю,
Я вже стара,
Скриня ветха стала,
В хаті вогко,
Не дай Бог, запліснявіє,
(– Благально мати…)
Мати синову шинель продає,
Мати серце своє подає…»
Потім скрипалька Наталія Колотило виконала кілька пісень, серед яких українські народні пісні, “Осінь” з циклу ” Пори року» Антоніо Вівальді, та «Мелодія ля-мінор» українського композитора Мирослава Скорика. Анна Зечу, переселенка з Одеси, яка зараз живе зі своєю сім’єю в Бухаресті, прочитала кілька своїх віршів. Завершився захід, виступом українського народного Театру «Favorite» (Фаворит), створеного з українських переселенців у Бухаресті, та очоленого акторкою Христиною Джаламагою, який представив виставу «ПОПЕЛЮШКА. Час бути собою».
Михайло Михайлюк народився 1 жовтня 1940 року в місті Сірет Сучавського повіту. Випускник Серетського українського ліцею 1959 року та Філологічного факультету Бухарестського університету 1964 року. Працював у редакції газети «Новий вік», нині «Вільне слово». Був першим головним редактором українського літературного журналу «Наш голос», а від 1993 року є головним редактором часопису «Український вісник», що видається Союзом українців Румунії.
Дебютував короткою прозою та літературною критикою на сторінках періодичного видання «Новий вік», будучи ще студентом. У 1971 році відбувся його видавничий дебют зі збіркою поезії «Інтермеццо». У творчому доробку Михайлюка понад десять книг, серед яких два романи: «Не вір крику нічного птаха» і «Міст без поруччя», дві збірки поезії: «Інтермеццо» та «Дзвонар»; збірки короткої прози: «Біле-пребіле поле», «Криниця під каменем», «Синій смуток фіордів», «Заглухлий дзвін»; збірка літературної критики «Слово про слово», два збірники публіцистики «45 років з українським пером» та «Газетарські штрики»; дві книжки віршів для дітей: «Мурчик-кіт – упав з воріт» та «Білик-кіт – упав з воріт». Михайло Михайлюк є – член Спілки письменників Румунії та Національної спілки письменників України, лауреат двох премій Спілки письменників Румунії, відзначений літературно-мистецькою премією імені Ольги Кобилянської, а також численними грамотами.
Професор д-р Володимир Антофійчук Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича з нагоди 85-річчя Михайла Михайлюка написав у журналі «Наш голос», що видається СУРом, дуже цікаву статтю «Михайло Михайлюк в українському літературному процесі», яку він люб’язно погодився прочитати і для нашої передачі:
«Коли мовимо про визначні постаті української гуманітарної думки та культури, що впродовж десятиліть формували обличчя україністики в Румунії, не можемо оминути імені Михайла Михайлюка – поета, прозаїка, літературознавця і критика, перекладача, журналіста, редактора й видавця. Його невтомна, ви сокопрофесійна й жертовна праця, яка вже понад шістдесятиліття невідривно пов’язана з духовними й національними потребами українців Румунії, стала правдивим служінням народові. Жодне вагоме явище, промовиста подія чи факт із громадського, культурного й літературно-мистецького буття української громади не уникли пильного погляду Михайла Михайлюка. Уся його діяльність спрямована на благо української спільноти, для якої слово завжди було не лише знаком культури, а й формою самозбереження.
Свою громадянську й фахову позицію письменник висловив у промовистій формулі, що стала дороговказом його життєвого й творчого шляху: «Мій моральний і професійний обов’язок – писати про українців». Офіційні відзнаки лише частково окреслюють масштаб його діяльності. Михайло Михайлюк – член Спілки письменників Румунії та Національної спілки письменників України, лауреат двох премій Спілки письменників Румунії, відзначений літературно-мистецькою премією імені Ольги Кобилянської, а також численними грамотами і подяками Посольства України в Румунії, Союзу українців Румунії, Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.
Його творчий доробок вражає багатством жанрових і стильових виявів: поетичні збірки «Інтермеццо» (1971), «Дзвонар» (1999); віршовані казки для дітей («Мурчик-кіт упав з воріт» (1975); збірки малої прози («Біле-пребіле поле» (1974); «Криниця під каменем» (2008); «Синій смуток фіордів» (2010); «Заглухлий дзвін» (2014); романи («Не вір крику нічного птаха», 1981; «Міст без поруччя», 1988); літературно-критичний нарис «Слово про слово» (1983); публіцистичні книги «45 років з українським пером» (2009), «Газетярські штрихи» (2015); сотні статей, репортажів, інтерв’ю. Додаймо сюди його редакторську працю в газеті «Новий вік», участь у створенні альманаху «Наші весни» (1972), річника «Обрії» (1979–1989), заснування й редагування журналу «Наш голос» (1990), керівництво газетою «Український вісник» (з 1993 р.), а також активну організаційну роботу в Союзі українців Румунії.
Михайло Михайлюк завжди підкреслював, що його творчість живиться енергією численної громади українських митців Румунії. Він належить до того покоління, що поряд із Орестом Масикевичем, Денисом Онищуком, Іваном Ковачем, Миколою Корсюком, Юрієм Павлішем, Іваном Негрюком, Іваном Арделяном, Теофілом Ребошапкою, а також прозаїками Іваном Федьком, Михайлом Небиляком, Василем Климом, Корнелієм Іродом, критиками Євгеном Мигайчуком, Ігорем Лемним, науковцями Миколою Чередариком, Магдаленою Ласло-Куцюк, Іваном Ребошапкою та багатьма іншими, творило нове обличчя українського письменства Румунії.
Внесок Михайла Михайлюка в літературу важко переоцінити. Його художній світ органічно поєднує вірність правді життя з модерним способом художнього узагальнення. Реалії буття в його творах проходять крізь призму символіки й асоціативності, набуваючи екзистенційної глибини. Не випадково Богдан Бойчук зарахував його разом із Теофілом Ребошапкою, Іваном Ковачем, Михайлом Небиляком, Миколою Корсюком та Іваном Негрюком до модерних авторів, які вийшли «поза традиції» й розширили горизонти української поезії.
Завдяки творчості Михайла Михайлюка відкриваються кращі тенденції розвитку не лише української літератури Румунії, а й усього розгалуженого українського зарубіжжя. Духовна присутність українців Австралії, Австрії, Аргентини, Бразилії, Канади, Німеччини, Польщі, Румунії, Словаччини, США, Франції, Чехії та багатьох інших країн утримувала вогонь національного слова, «пломінь життя в літературі» навіть у ті часи, коли на рідних землях він опинявся під ідеологічним пресингом. Саме завдяки діаспорі українська література не втратила безперервності свого розвитку, залишилася відкритою для світових інтелектуальних обмінів і водночас зберегла ідентичність. Залучення до розгляду художньої творчості діаспори суттєво розширює панораму українського літературного процесу ХХ – ХХІ ст., відкриваючи його багатство й розмаїтість, демонструючи глибину культур ного коріння і широкий діапазон мистецьких пошуків.
У цьому контексті пізнання своєрідності поетичної, прозової, літературно-критичної та публіцистичної діяльності Михайла Михайлюка набуває особливої значущості: воно не лише окреслює творчу індивідуальність письменника, а й стає ключем до розуміння загальної динаміки українського літературного буття в Румунії та в усьому світі. Саме тому осмислення його доробку видається нагальною потребою сучасної науки про красне письменство, адже у творчості цього митця віддзеркалюється водночас і локальна, і глобальна доля українського слова.
Дебютна книжка Михайла Михайлюка «Інтермеццо» (1971) сприймається індивідуальним виданням серед українських письменників Румунії, яке окреслило нові обрії мистецького слова й започаткувало потужну хвилю поетичних експериментів, спрямованих на модернізацію поетичного процесу. Збірки «На місячних перехрестях» (1971) Ореста Масикевича, «Поезії» (1972), «Рівнодення» (1975), «За в’язь» (1978) Івана Ковача, «Нащадки сонця» (1972), «Ворота» (1975 Миколи Корсюка, «Криницімоїх очей» (1972) Михайла Небиляка, «Вечірня молитва» (1973) Корнелія Ірода, «Монолог і полум’я» (1978) Івана Онужика та ін. засвідчили відхід від примі ти візму соцреалістичних схем, відродження поетичної метафоричності й образність, закорінених в архетипних пластах народної культури.
У прозі Михайло Михайлюк також виявив себе як один із провідників нового мислення. Збірник «Наші весни» (1972), упорядкований ним, увів у літературу покоління авторів, які прагнули заповнити жанровий дисбаланс між поезією й прозою. У цій книжці він представив і власні оповідання, які разом зі збіркою «Біле-пребіле поле» (1974) і книжками «Пастух і дика черешня» (1973) Стеліана Груї Яцентюка, «Сузір’я предків» (1974) Степана Ткачука, «Світлотінь» (1974) Корнелія Ірода, «Явір, що в полі одинокий» (1974) Івана Ковача, «Сюжет для новели» (1977) Миколи Корсюка та ін. продемонстрували поглиблення психологізму й ліризації української прози Румунії. Не можна оминути внеску Михайла Михайлюка в дитячу літературу. Віршовані казки «Мурчик-Кіт упав з воріт» (1975), перевидані під назвою «Білик-кіт упав з воріт» (2008), і досі залишається унікальним зразком жанру для українських дітей Румунії. Особливу вартість має літературна критика Михайла Михайлюка. Його книжка «Слово про слово: Думки про українську поезію Румунії» (1983) – перша спроба системного осмислення й неперевершений зразок цілісного критичного аналізу української поезії Румунії.
Усе своє творче життя Михайло Михайлюк присвя тив журналістиці. Його репортажі, інтерв’ю та статті, зібрані в книжках «45 років з українським пером» (2009) і «Газетярські штрихи» (2015) – своєрідний літопис буття української громади. У цій сфері він постає неперевершеним хронікером духовного життя українців Румунії. Сам письменник зізнавався: «Коли пишу вірші – мене тягне до прози, а коли пишу прозу, то вабить критика. Тому, мабуть, писав і пишу в цих трьох жанрах. А журналістика – це професія». Це визнання найточніше окреслює його творче амплуа, розкриваючи природну синтетичність і багатогранність таланту. Творчий шлях Михайла Михайлюка – це шлях мистця, який зумів у слові відгукнутися на болі й тривоги свого часу, а водночас утвердити невмирущість духовної сили української культури. Його індивідуальна доля – свідчення того, що кожна справжня творча постать є закономірним виявом благородства і чистоти людського духу, здатного підтримати вогонь національної пам’яті й духовності навіть у непростих історичних обставинах.»
