|
Вони не завжди ходять до церкви, можливо, що й не дотримуються регулярно посту, але у Воскресну ніч проти неділі навіть і вони не забувають піти на великоднє богослужіння. Тому церкви переповнені людьми, у містах складно припаркувати машину біля великих соборів, торгівля свічками процвітає в одну ніч, а вулиці за декілька хвилин після опівночі стають справжніми рухливими річками світла.
Проте є й люди, які їдуть з міста, особливо на це свято. Вони або повертаються в село до своїх батьків чи родичів, сподіваючись насолодитися традиційним столом, зі стравами, приготованими мамою та бабусею, або обирають податися в паломництво до одного з монастирів країни, готових прийняти туристів. Не всі монастирі можуть прийняти багатьох мирян, деякі відкривають свої ворота лише для богослужіння, а після нього люди повертаються до своїх домівок. В наступні хвилини запрошуємо вас зупинитися в одному маленькому монастирі. Називається він Ікоана і розташований в підніжжі гір Паринг повіту Горж, в 40 км від міста Тиргу Жіу (південний захід Румунії).
Ігуменія Теодора є настоятельницею цього монастиря, де мешкають всього п’ять чорниць. Вона розповіла історію цієї громади: “Монастир був заснований у 1996 році, його засновником був отець Іоан Попеску, син села, який мав бажання побудувати монстир на успадкованій від батьків землі. Монастир святкує свій престольний празник на Народження Івана Хрестителя, 24 червня.“
Отець Іоан Попеску, згаданий ігуменією Теодорою, з 1979 року є парафіяльним священиком церкви Ікоана в Бухаресті та засновником філантропічної асоціації для допомоги нужденним. Хоча і збудував собі у столиці нове життя, отець Іоан Попеску не забув, звідки походить. Тому після смерті свого батька, отримавши згоду Священного Синоду, він підняв монастир Ікоана для людей свого рідного села. Ми запитали матір-ігуменю, як готуються монашки до Великодніх свят: “Підготовка до приходу Святого Великодня є, в першу чергу, духовною, тому наші служби більш багаті, глибші, період посту тяжчий у порівнянні з іншими постами протягом року. Радість святого Воскресіння є духовною радістю. Служба Воскресіння у суботу опівночі починається процесією, яка відбувається після 12 ночі. Ця процесія відбувається так: ми виходимо з неосвітленої церкви, співаючи, несучи ікони, свічки та Євангелії. Процесія спиняється перед церквою і читається Євангелія, яка розповідає, що гробниця Ісуса порожня. Потім вперше співається великодній тропар: “Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував“. Потім процесія повертається до церкви, уже освітленої та прикрашеної квітами. Священики одягнені у біле вбрання, яке символізує блискуче вбрання воскресіння під час Другого пришестя Спасителя.“
Якщо мешканці міст поспішають повернутися з церкви додому, щоб поласувати багатими стравами великоднього столу, у селі свято не завершується після того, як люди взяли світло і принесли його додому. Ігуменя Теодора розповідає, що о 3 годині ранку в селі, де розташований монастир, у парафіяльній церкві починається ще одна служба: поминання померлих, де читають молитви поминання мерців, для прощення гріхів та для хворих. І монашки з монастиря Ікоана моляться за здоров’я та прощення гріхів людства. Лише після цього розговляються червоним яйцем, яке символізує воскресіння Ісуса.
Життя в монастирі нелегке, воно не для будь-кого, розповіла нам ігуменя Теодора Іліє: “Це гарне життя, але суворе, ти не робиш те, що хочеш. Треба повністю відректися себе. І це дуже нелегка річ. Переважна більшість дуже цінують свою особистість. У житті монастиря твоя воля — це воля старшого. Слухаючи старшого — слухаєш Господа Бога. Ми не маємо нічого особистого, все, що нам потрібне, дане усім у рівній мірі. Ми маємо дуже чіткі правила і якщо ми організовуємося так, як треба, то з допомогою Господа Бога долаємо будь-які труднощі. Багато хто приходить до монастиря, тому що не справляється в мирському світі, зараз дуже важко, тому що кожен намагається вижити. Але без духовного пориву в монастирі ніхто не витримує.“
Для тих, хто зупиняється на декілька хвилин чи годин в монастирі, тиша та спокій, що відчуваєш у святому місці, є нагодою перезарядити свої батарейки. Проте ці тиша та спокій створюються кожного дня мешканцями монастиря молитвами та вірою.
|
