Життя як виставка чи виставка як життя
Вони митці, родом з Румунії та Німеччини і під час пандемії вони вирішили проводити час разом, як альтернативу пошуку митця, якому заборонено виходити у світ...
Ana-Maria Cononovici, 08.02.2022, 06:18
Вони митці, родом з Румунії та Німеччини і під
час пандемії вони вирішили проводити час разом, як альтернативу пошуку митця, якому заборонено виходити у світ. І коли 12 артисток проводять
більше часу разом, дедалі більше розмовляючи, готуючи разом, досліджуючи міську
дельту або поділяючи спільне місце для сну, не дивно, що результатом може стати
виставка. Як не дивно, ця виставка ілюструє життя: особисте і колективне,
універсальне та індивідуальне, приватне та публічне, вільний час та творчий час.
Куратори Катінка Тебекару та Данієла Пелімаріу розповіли в інтерв’ю ВСРР про
виставку «Staycation» та про проєкт в цілому.
Катінка Тебекару: «Staycation зародилося в пандемії, тому що всі
ми, як люди, повинні були знайти простір для відпочинку та перебування у своєму
власному просторі, залишаючись вдома. Ми розглядали це як зустріч, а не як
виставку, це був симпозіум, який ми провели у липні, коли приїхали 6 артисток з
Берліна, і 6 з Румунії та разом з Даніелою Пелімаріу з Sandwich і Рейчел Моносов з CTG Collective,створили ситуацію, в якій ми пробули разом 7 днів, 12 креативних жінок, які
пекли хліб, гуляли по дельті Вакарешть, багато розмовляли про світ, про те, що стається
з довкіллям, про пандемію і життя».
Даніела Пелімаріу розповіла нам, як зібралася
команда проєкту: «Кожна із трьох партнерок
у проєкті, я, Катінка та Рейчел, запропонували певну кількість молодих артисток
з Бухареста та Берліна. Деяких ми краще знали, інших ні, але велике значення
відіграла інтуїція. І якось органічно сформувалася група і між нами створилися
якісь зв’язки і якось ці стосунки зміцнювалися. Ця перерва після симпозіуму, що
сталася в липні, була дуже важливою для групи. Ми також хотіли мати артисток,
які творять у різних середовищах, на різні теми, які мають різні підходи, тобто ми
шукали певного типу митців, відданих митців, які хочуть цим займатися в
довгостроковій перспективі і це видно в їхній практиці та в тому, як вони
працюють, у тому, як вони спілкуються, у їхньому професіоналізмі».
Артистки знайшли найкращі способи співпраці та
спілкування, як розповіла нам Катінка Тебекару: «Я організувала чимало таких проєктів,
і завжди щось виходило, розчарування, напруженість. Але оскільки тут ми
обрали артисток за їхню практику, а також за їх поводження як людей, кожна з них будучи елегантна, амбітна, але великодушна
ми сильно покладалися на ідею сповільнення життя. Це тому що ми зараз відчуваємо,
що живемо дуже швидко. Так що все, що ми робили, ми робили повільніше: ходили
на ринок, купували продукти у фермерів, готували разом, розмовляли на важливі
для групи та універсальні теми, але й на особисті теми, гуляли парком Векерешть.
Артистка з Тайваню організувала медитацію, в якій ми брали участь у спробі
спати колективно, мріяти колективно. Це ідея, яка у дорослому віці не так часто
виникає. Діти завжди сплять разом, а ми, дорослі, ні. Тому ми доклали всіх
зусиль, аби створити атмосферу, в якій ми могли б відчувати і слухати більше,
ніж могли робити і говорити, хоча у нас було багато розмов».
Єн Чун Лін, Ізабелла Фюрнкяс, Лексія Хахтманн,
Бетан Хьюз, Лера Келемен, Барбара Людде, Катінка Мелаймаре, Рейчел Моносов,
Данієла Палімаріу, Ана Паску, Йоана Станка, Ана-Марія Штефан – це решта артисток,
які взяли участь у проєкті. Результати цієї зустрічі можна буде побачити до 12
лютого в Галереї Данієли Пелімаріу та «Sandwich Malmaison». Що можна там побачити? Данієла Пелімаріу:
«Інший виставковий простір – це «Sandwich of space», розширення простору «Sandwich», відкритого в 2016
році. Твори різноманітні в обох приміщеннях, у нас є інсталяції підхідні для
кожного приміщення, а також живопис, скульптура, кераміка, відеоінсталяція, перформенс
артистки Катінки Мелаймаре у «Sandwich of Space», у будівлі Мальмезон, на 2-му поверху. Це одна виставка, у двох локаціях.
На мій погляд вони концептуально не відрізняються одна від іншої. Звичайно, багато
робіт мають як відправну точку літній досвід і відносини, які тоді виникли,
багато з них мають чіткі, конкретні посилання на цю групу, число 12 все з’являється
в багатьох творах або різних зображеннях із нашого спільного досвіду.»
Виставка є найпомітнішою частиною проєкту та є
підсумком симпозіуму, що відбувся влітку 2021 року, де учасниці зустрілися та
ознайомилися з містом-господарем, Бухарестом. Але найважливішим здається те, що
артистки знайшли функціональний спосіб пережити пандемію, не втрачаючи самих себе.
