Марамуреш Пітера Харлея
Ірландець Пітер Харлей вперше прибув до Румунії у 1994 році з авіаквитком в один кінець, і відтоді ніколи її не покинув.
România Internațional, 03.09.2013, 02:49
Ірландець Пітер Харлей вперше прибув до Румунії у 1994 році з авіаквитком в один кінець, і відтоді ніколи її не покинув. Він був зачарований Східною Європою, відколи відвідав Прагу в 1993 році. Тоді він вирішив, що якщо йому випаде нагода потрапити жити в цій частині світу, він її не прогавить. Хоча й не зробив нічого у цьому напрямку, одного дня інший ірландець запропонував йому поїхати в Румунію й допомогти розпочати бізнес. В ті часи їм обидвом було приблизно 20 років. Компанія займалася маркетингом та рекламою і з часом стала дуже успішною. Це зайняло його на деякий час. Пізніше, у 2009 році, він відокремився від того бізнесу і почав використовувати свої комунікативні здібності, яких набув в рамках компанії, для просування речей, які вважав важливими в Румунії — країні, в яку закохувався все більше.
Йому потрібно було досить багато часу, щоб потрапити до Марамурешу, проте коли він опинився там, поїхати звідти стало дуже важко: «Я чув інших, як вони говорили про Марамуреш, але, хоча і проживав у Румунії з 1994 року, лише у 2003 році мені вдалося викроїти дорогу в ті краї. Я залишився приголомшеним, мабуть, це найкраще слово, щоб описати те, що я відчув, потрапивши туди. Я провів 9 днів в Ботізі і все більше поринав у те, що там знаходив, я й не думав, що таке існує десь на світі: справжня сільська цивілізація, яка живе в гармонії з природою, не забруднюючи навколишнє середовище, у справжній рівновазі, де людина повністю інтегрована. Я подумав, що це просто надзвичайно. Ми постійно шукаємо неторкані людиною місця, а тут була справжня цивілізація, як сад, доглянутий людиною, де кожен клаптик землі був по-своєму причесаний володарем. Це мені здалося неймовірним».
Пітер Харлей каже, що коли під твоїми очима є таке диво — не можеш не сказати собі: «Господи, Боже мій, яке диво ви тут маєте!»«Але знаєте, як це буває, коли ти щось маєш — не оцінюєш на повну вартість, поки не втрачаєш його, і лише тоді починаєш усвідомлювати, що ти мав і що втратив. Я все думав над цим і потім, через декілька років, соліст групи «Phoenix» Ніку Ковач сказав мені, що хотів би заснувати кельтський фестиваль, і так ми почали досліджувати ці фестивалі, щоб зрозуміти, що саме вони собою представляють. Наскільки більше я читав, настільки більше відчував потребу дізнатися більше. Проте я не зробив нічого конкретного, поки інший ірландець Шон Дейві не показав мені свій музичний твір про Веселий цвинтар з Румунії: музична сюїта, словами якої стали епітафії з хрестів цвинтарю, виконані румунською мовою співаками традиційної ірландської музики разом з хором теологічного факультету з м. Сібіу та камерним оркестром. Отже, уявіть собі 80 музикантів, які піднімаються на сцену і оживляють людей з того невеличкого села, про яке майже ніхто не чув в Півночі Марамурешу. Я запитав про його подальші наміри з цією музикою і він мені відповів: «Я б хотів співати це в Сепенці». Тоді я сів у нічний потяг до Сепенци і прибув туди рано вранці, пішов до парафіяльного священика і представився. Я сказав, що хочу йому щось показати. Я поставив йому короткий кліп з однією з пісень Шона і священик Луцан із Сепенци одразу ж зрозумів, що ми намагаємося зробити. Я залишив йому один компакт-диск з музикою Шона — він навіть ще не видав альбому, то був лише запис першого публічного виступу в одному соборі з Сібіу у 2009 році. І там все розпочалося».
Усе — це міжкультурний фестиваль традицій під назвою «Довга дорога до Веселого цвинтаря». Цей фестиваль проводиться щороку 15 серпня, під час Святої Богородиці, на ньому представляються марамороські та ірландські традиції тим, хто знаходить часу подивитися і послухати. Концерт в Румунському атенеумі з «Голосами Веселого цвинтаря» — музика Шона Дейві, у виконанні великих ірландських артистів. Потім — Національна ліга волинок з метою оживити гру на волинці, що зовсім не чуже румунській традиції, і цього року — День Святого Патріка. 15 серпня Пітер Харлей чекає вас в Сепенці на четвертому випуску міжкультурного фестивалю: «Ми матимемо декілька днів формальних та неформальних майстерень та артистичні номера. Тут не йде мова лише про музику, ми матимемо й танці, і живі традиції. Ми навчимося, як робити копиці сіна, бринзу та хліб, відвідаємо кошару. Якщо ви плануєте відвідати колись Румунію чи повернутися сюди — тепер момент це зробити, відкрити для себе її мальовничі села».
Ми запитали Пітера Харлея, що мотивувало його зробити всю це роботу неофіційного посла Марамурешу: «Коли тримаєш перед кимось дзеркало і показуєш йому його красу, це заохочує ту людину зберегти її. Гадаю, що це заохочення дуже важливе. Не можеш прийти просто-непросто в якесь село і чекати, що його мешканці будуть тебе розважати. Треба прийти з відкритим серцем і гадаю, що саме це і стається з тими, хто потрапляє до Марамурешу. Є такі, які з великою швидкістю проходять через різні місця, роблять фотографії, купують сувеніри і йдуть далі. Але не так робиться. Потрібно приділити часу, трішки подихати, дати час душі настигнути тіло і подихати. Ці люди були там завжди і дивно, що вони не відмовилися від сміливості та наполегливості залишитися на тому ж місці посеред того божевільного світу, яке вторглося в їхні домівки через телебачення та інтернет. Але вони поки ще там і потребують нашої допомоги. Було б шкода втратити те місце, можливо, це останнє місце в Європі з фантастичною духовною спадщиною».
