Мовою кажанів
Попри поширені міфи про шкоду від кажанів, ці тварини відіграють важливу роль у контролі чисельності шкідливих комах, що можуть нищити врожаї або переносити хвороби.
Ана-Марія Кононовіч і Василь Каптару, 17.02.2026, 08:25
Попри поширені повір’я, що кажани завдають шкоди, заплутуються у волоссі людей або є вампірами, ці тварини є захищеним видом: їх заборонено ловити, вони залишаються дикими і не можуть харчуватися будь-чим. Більше того, кажани відіграють важливу екологічну роль, адже більшість із них є комахоїдними і допомагають зменшувати чисельність комах, які можуть нищити врожаї або поширювати хвороби.
Джорджиана Мерджинян Крецу, біологиня та дослідниця родом із Сібіу, вже понад 20 років вивчає невидимий для людини світ кажанів, навчаючись «слухати» їх. На основі своїх досліджень вона створює історії про природу, рівновагу та емпатію. За допомогою технологій, зокрема сонографа, звуки кажанів перетворюються на розповіді, які вона публікує на Facebook-сторінці, присвяченій цим тваринам, під назвою «Про кажанів».
Джорджиана закінчила факультет екології та охорони навколишнього середовища, працювала в горах Фегераш та в лісах плато Гиртібачулуй, відкрила рідкісні колонії і прагне перетворити людський страх перед кажанами на зацікавлення.
«Слід зазначити, що кажани орієнтуються в темряві за допомогою ультразвуку — явища, яке називається ехолокацією. Саме завдяки їй вони уникають перешкод, зокрема людей та їхнього волосся. Поширене уявлення, ніби кажани заплутуються у волоссі, не відповідає дійсності: вони точно оминають перешкоди й ловлять здобич за допомогою ехолокації. Усі кажани в Європі, зокрема і в нашій країні, харчуються виключно комахами. Я наголошую на цьому, адже навколо них існує багато забобонів, і моя мета — наблизити людей до кажанів, допомогти краще зрозуміти їхню користь, зробити їх помітними й відомими».
Джорджиана Мерджинян Крецу пояснює як проводяться дослідження кажанів і що вдалося виявити науковцям.
«Там, де немає печер, ми змушені шукати кажанів у місцях, де вони можуть харчуватися. Оскільки це відбувається вночі і ми їх не бачимо, використовуємо спеціальні пристрої, так звані детектори або ультразвукові прожектори для кажанів. За їхньою допомогою ми намагаємося виявити тварин, зробити записи, а потім за допомогою спеціального програмного забезпечення аналізуємо, як виглядають ці звуки, що саме кажан робив у момент запису і, які сигнали використовував. Адже кажани застосовують кілька типів звуків, не лише для орієнтації, а й для спілкування між собою. Наприклад, якщо ми перебуваємо в зоні з обмеженою кількістю комах і туди спочатку прилітає один кажан, а згодом з’являється ще один, між ними починається своєрідне попередження. Умовно це виглядає так: “Я був тут першим, це моя територія і мої комахи, будь ласка, лети геть”. Якщо ж інший кажан не відступає, спілкування стає дещо агресивнішим. Надзвичайно цікаво спостерігати, як такі взаємодії виглядають на сонограмі».
Наша співрозмовниця детально пояснила:
«Ці сигнали відрізняються від звуків, які кажани видають зазвичай. Я люблю казати, що вони ніби ганяються один за одним, хоча насправді той, хто прилетів першим, намагається відігнати іншого. Те, що спочатку здавалося мені грою між кажанами, виявилося доволі агресивною поведінкою. Деякі особини, якщо вони надто вперті, навіть кусають одне одного в польоті. Це цікаво ще й тому, що восени у деяких видів є так зване «токовище», де самці намагаються привабити самок. Вони літають уздовж маршрутів самок, сідають на гілки і починають видавати довші звуки. Сигнали, які зазвичай тривають кілька мілісекунд, у цей період можуть звучати десятки секунд. Або, можливо, ми краще чуємо саме ці звуки, тому що вони охоплюють широкий діапазон частот. Існують також види, які приваблюють самок у печери чи інші укриття для розмноження. Там також можна почути звуки, схожі на дражнення або навіть сварки між парами, що є надзвичайно цікавим для спостереження».
Джорджиана Мерджинян Крецу зазначила, що кажани не переносять неволі, але водночас здатні «відчувати», коли людина намагається їм допомогти:
«Як і будь-яка тварина, якщо її спіймали, вона намагається захищатися, зокрема кусається. Проте мене дуже вразило те, що в дикій природі, попри інстинктивний захист, траплялися випадки, коли поранені кажани ніби розуміли, що їм хочуть допомогти і не кусали, навіть відчуваючи біль, дозволяючи надати допомогу. Я також опікувалася кажаном протягом приблизно трьох з половиною років у межах діяльності Асоціації захисту кажанів у Сібіу. Він звик до людей і ми брали його з собою на освітні заходи до шкіл».
Водночас, оскільки це відносно молода галузь науки, попереду ще багато відкриттів, – зазначає Джорджиана Мерджинян Крецу:
«Детектори кажанів почали розробляти лише у 1990-х роках, тобто зовсім недавно, і нам і досі доводиться багато дізнаватися про ехолокацію. Ми постійно відкриваємо щось нове. Це складна, але водночас надзвичайно захоплива сфера, адже кажани не мають “стандартного” набору звуків, за якими можна було б однозначно визначити вид. Вони змінюють сигнали залежно від середовища, у якому літають і від перешкод, з якими стикаються, тож ці звуки постійно варіюються. Саме тому дослідження є складним і вимагає великої уважності до частот, щоб не переплутати їхні голоси».
Наша співрозмовниця також зауважила, що кажани відіграють важливу роль у збереженні біорізноманіття: завдяки їм існують такі культури, як манго, авокадо, банани та какао.
