Румунський килим “скорца” занесений до спадщини ЮНЕСКО
Експерти ЮНЕСКО встановили, що техніку ткацтва на верстаті традиційного килима скорца прикрашеного місцевими мотивами було передано з покоління в покоління, і воно є вираженням креативності, самобутності і соціальної згуртованості.
Ana-Maria Cononovici, 27.12.2016, 03:28
Експерти ЮНЕСКО встановили, що техніку ткацтва на верстаті традиційного килима скорца прикрашеного місцевими мотивами було передано з покоління в покоління, і воно є вираженням креативності, самобутності і соціальної згуртованості. Тому, техніка ткання традиційного килима скорца була занесена, на початку грудня цього року, до спадщини ЮНЕСКО, на пропозицію Румунії та Молдови, з якою ми поділяємо це традиційне мистецтво. До репрезентативного Списку Нематеріальної культурної спадщини людства, Румунія була включена також з танцем Ритуал келушу (2008), ліричною народною піснею Дойна (2009), Методи обробки кераміки Горезу (2012), Колядування чоловіків у Румунії та Молдові (2013) і Юнацький танець(2015).
У стародавні часи, килимом скорца прикрашали своє житло: вистилали ними підлоги і вішали на стіну. Він був також частиною приданого нареченої. Незважаючи на те, що в даний час розглядається скоріше як предмет мистецтва, Дойна Ішваноні дослідник етнолог Національного музею села імені Дімітрія Густі, сказала нам, що саме тривалість звички ткацтва килима скорци мало важливе значення при аналізі ЮНЕСКО: На 11-й сесії Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини, що пройшла в цьому році в столиці Ефіопії Адіс-Абеба, Румунія отримала ратифікацію однієї із справ, яку вона подала до комітету ЮНЕСКО для оцінки елементу Методи ткацтва килима скорца в Румунії та Молдові. Цей елемент нематеріальної культурної спадщини, є одним з найбільш представницьких, адже він орієнтований в першу чергу на дуже давнє заняття, яким є ткацтво. Воно з’явилось в добу неоліту, як доісторична людська діяльність. З іншого боку, ми знаємо, що килим скорца і такий метод ткацтва, що прикрашає будинок, є частиною приданого румунських наречених. У селянській хаті килим скорца є елементом гордості. Але те, що враховують, коли йде мова про цей демарш нематеріальної культурної спадщини, комітети ЮНЕСКО і механізми оцінки, це свого роду давність даного елемента, тобто вміння людей, як у давнину, творити такі цінності й сьогодні. ЮНЕСКО зацікавлена в тому, як люди беруть на себе ці елементи, як чинники культурної ідентичності, як чинник гордості, як деякі культурні аспекти, якими вони ідентифікуються, як етнічна меншина.
Чому важливе таке міжнародне визнання ми дізнались від Дойни Ішваноні: Ми підтвердили через цю міжнародну ратифікацію не тільки, що й тепер маємо людей, що тчуть килими, як в Румунії, так і в Молдові, які продовжують таке домогосподарське заняття, але вся наша історія зробила із килима скорца один із сегментів, за допомогою, якого ми можемо представитись, як румуни. Килим скорца, на початку двадцятого століття, на великих міжнародних виставках, які були організовані в Європі і по всьому світу, був елементом, який, ймовірно, був найкраще представлений і включав у себе по суті найкращу якість румуна. На всіх виставках, організованих в Парижі, Нью-Йорку та Барселоні, румунський килим скорца був королевою нашого павільйону, поряд з народним костюмом.
Історія румунських килимів скорца сягає сивої давнини. У стародавні часи, селянки почали ткати їх на верстаті і замінили ними дерев’яну кору (скорца), що була вивішена на стіні. Ось звідки приходить назва килима. Наречені були колись горді мати ці килими, як придане і прикрашати ними свій новий будинок. Сьогодні, тому що це трохи кропітка робота, мало молодих мають терпіння сидіти протягом багатьох годин за верстатом, щоб дізнатися секрети ткацтва, це ремесло майже на межі зникнення. Проте, румуни цінують цей предмет специфічно національний, зазначила Дойна Ішваноні: Як підтвердження румунської ідентичності, що міститься і в цьому килимі, у цій кропіткій і надзвичайно цінній роботі, є і те, що скорца є основним багажем, якого ті, хто виїхав працювати за кордон або в інших випадках, беруть його з собою, щоб показати, що вони є румунами. Дуже емоційно, як в Іспанії, в Італії, в Америці, в Канаді, люди несуть з собою шматок тканини і сорочку, тому що в цьому випадку покажуть звідки вони, хто вони, і більше того покажуть з гідністю, що вони можуть робити. За допомогою цих килимів, цих знань ми доводимо іншим креативність, оригінальність, працьовитість, але й смак і шляхетність.
В даний час Румунія має завершити справу щодо визнання паломництва з нагоди П’ятидесятниці у місцевості Шумулеу Чук(центральна Румунія), і в наступному році планує разом з Молдовою, Болгарією і Македонією, щоб всі ритуали з нагоди Мерцишора були включені до списку ЮНЕСКО.
