210 років католицької освіти в Бухаресті
Католицька конфесійна освіта на румунських землях має давню й багатовікову традицію, тісно пов’язану з історичними та релігійними процесами у регіоні.
Стеліу Ламбру і Василь Каптару, 30.03.2026, 06:28
Католицька конфесійна освіта на румунських землях має багатовікову історію. У Молдовському князівстві вона з’явилася раніше, що пояснюється існуванням католицьких єпархій ще наприкінці XIII століття. У Волощині були спроби організації римо-католицьких громад, які, однак, не витримали впливу нестабільності, спричиненої міграційними процесами в XI–XIII століттях. Поява Греко-католицької церкви в Трансильванії наприкінці XVII століття створила умови для розвитку католицької освіти румунською мовою, в якій латинська мова посідала центральне місце.
Директорка бухарестського Римо-католицького коледжу Святого Йосипа Родіка Мірон підкреслила важливість греко-католицизму для розвитку католицької освіти на румунських землях.
«Греко-католицька церква існувала на початку XVIII століття, починаючи з 1698 року, коли значна частина православних у Трансильванії об’єдналася з Римом. Відтоді постало питання організації освіти в європейському стилі за віденськими методами, тобто методами, запозиченими із Заходу. Велика увага приділялася розвитку румунської мови, щоб народ розумів те, чого навчався. Звичайно, латинську мову вивчали в будь-якій школі – вона була мостом до Заходу та до вищої освіти, яка мала настати згодом. Ми знаємо, що за цією моделлю, яка діяла в Трансильванії, волоські князі Шербан Кантакузіно та Константін Бринковяну опікувалися Грецькою академією в Бухаресті. Якщо в Трансильванії домінувала латинська мова, то на півдні було запроваджено давньогрецьку мову. Саме так розпочала свою діяльність Грецька академія Святого Сави».
Хоча територія за межами Карпат традиційно сприймалася як осередок проживання румунів, між цими двома румунськими князівствами існували суттєві відмінності. Однією з них була присутність католицизму: у Молдовському князівстві католицький вплив із Польщі був значно відчутнішим, тоді як у Волощині переважав православний вплив із південних Балкан, зокрема з Болгарії та Сербії.
Родіка Мірон розповідає. «У Молдові католицька освіта вже мала початок завдяки діяльності монаших орденів. Схожі спроби намагалися здійснити й у Волощині, проте тут ситуація була значно складнішою через обмежену підтримку єпископату. Якщо, наприклад, у Трансільванії школа, завдяки підтримці Габсбурзької імперії, змогла набрати обертів, навіть та, в якій викладалося румунською мовою, за участі уніатів і греко-католиків, то у Волощині все було значно важче. Водночас набирала силу й Православна Церква, яка завжди розглядала ці західні впливи як потенційний прозелітизм і, відповідно, ставила перешкоди розвитку католицьких релігійних згромаджень та відкриттю шкіл. Проте школи все ж створювалися при кожній парафії».
Однак XIX століття мало принести значні зміни в румунське суспільство. Поширення сучасних ідей, процес європеїзації та звільнення від східного впливу Османської імперії сприяли зближенню із західним світом. Великі політичні трансформації на європейському континенті під час наполеонівських воєн та незадоволення старими методами управління змусили румунів шукати нові моделі життя та освіти. За кілька років до революції 1821 року, що ознаменувала початок значної зміни статусу Румунських князівств у цьому столітті, у Бухаресті було відкрито першу католицьку школу.
Родіка Мірон наголосила на історичному значенні подій початку XIX століття та на тлі соціо-політичних змін у Румунських князівствах. «У 1816 році ми стали свідками важливого переломного моменту. З одного боку, фанаріоти втратили підтримку Османської імперії, яка вже не вважала їх щирими та не надавала їм колишньої довіри. З іншого боку, румуни, як у Молдові, так і у Волощині, втомилися від їхнього панування і прагнули змін. У цих умовах, коли бухарестська еліта бажала західної школи, з’явилася можливість підтримати ченців, які перебували тут, і вони допомогли єпископам у Чоплі відкрити школу. Саме тоді, у 1816 році, були привезені ченці-редемптористи, спеціально підготовлені у Відні».
Родіка Мірон описала цю школу як взірець сучасного навчального закладу, де християнське вчення поєднувалося з науками та практичними навичками.
«Хоча були й францисканські ченці, їхня діяльність обмежувалася катехизацією. Єпископ же запросив справжніх вчителів, які мали керувати школою, дотримуючись суворих методів та відповідної навчальної програми. Програма включала філософію, іноземні мови, математику, топографію та інші науки, готуючи учнів до майбутньої професійної діяльності, зокрема як інженерів чи механіків. Тут не обмежувалися лише катехизацією, адже школа була відкрита для всіх і створювалася не лише для католиків. Це був навчальний заклад, яким керувала Католицька Церква відповідно до західних стандартів».
У наступні роки католицька освіта розвиватиметься у міру того, як румунське суспільство рухалося вперед до модернізації. Поява румунської держави у 1859 році мала велике значення. А створення елітних шкіл, таких як Інститут Святої Марії та ліцей Богоматері Марії Сіонської, було природним наслідком духу того часу.
