Реабілітація Лукреція Петрешкану
16 квітня 1954 року адвокат Лукреціу Петрешкану, провідний член Румунської комуністичної партії, був розстріляний у в'язниці Жілава. Це був трагічний політичний кінець наївної людини, яка вірила, що комуністичні ідеї принесуть щастя на землі.
Стеліу Ламбру і Христина Манта, 29.09.2025, 07:00
16 квітня 1954 року адвокат Лукреціу Петрешкану, провідний член Румунської комуністичної партії, був розстріляний у в’язниці Жілава. Це був трагічний політичний кінець наївної людини, яка вірила, що комуністичні ідеї принесуть щастя на землі.
Лукреціу Петрешкану було 53 роки, коли він помер. Він народився в місті Бакеу в 1900 році в родині інтелектуалів. Здобув ступінь доктора права в Лейпцизькому університеті, Німеччина. Вважається одним із засновників Комуністичної партії Румунії, а з 1919 року був послідовником марксистських ідей. Писав праці з права, історії, філософії, соціології та економіки. Коли 23 серпня 1944 року Румунія перейшла на бік союзників, Петрешкану був призначений міністром юстиції. На цій посаді він брав безпосередню участь у процесі перетворення Румунії з ліберальної демократії на комуністичну тиранію і несе за це повну відповідальність разом з іншими. У 1948 році його звинуватили в націоналізмі, зв’язках з британськими спецслужбами та співпраці з румунськими спецслужбами до 1945 року, звільнили з посади і помістили під домашній арешт. Фактично, Петрешкану вступив у конфлікт з лідером партії Георге Георгіу-Дежом, який діяв за типовим сталінським методом усунення конкурентів.
У 1965 році, після смерті Георгіу-Дежа, Комуністична партія обрала іншого лідера, молодшого та амбіційного – Ніколає Чаушеску. Він хотів витіснити стару гвардію, представлену переважно Александром Драгічем. Метод Чаушеску був простим: реабілітувати Петрешкану і звинуватити колишню команду Дежа. У 2002 році в інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіомовлення генерал колишньої політичної поліції Секурітатя Нягу Косма згадував про реабілітацію Петрешкану, яка почалася з просування Александру Дрегіча: “Чаушеску мав звичку зміщувати людей за допомогою просування по службі. І оскільки йому здавалося, що цього недостатньо, він додумався завадити Драгічу справою Петрешкану. Частина процесу розслідування і підготовка до судового процесу проводилася в Міністерстві внутрішніх справ, в колишній політичній поліції Секурітатя. Він подумав, що може стати йому на заваді. Він зателефонував Іону Стенєску, який був призначений головою Секурітате, і запитав його, чи є в архівах якісь матеріали зі справи Петрешкану. Він попросив принести йому ці документи для перевірки. Здавалося, що Дрегіч знав, що на нього чекає, ніби спеціально готувався до звільнення. Однак замість того, щоб щось зіпсувати, якби у нього були якісь думки про захист у справі Петрешкану, він міг би зробити так, щоб справи зникли, він привів їх до ладу”.
Щоб створити видимість справедливості, рішення не повинно було прийматися політичним лідером: “Чаушеску створив комісію у складі генерального прокурора, міністра юстиції, голови ЦК та інших, а секретарем цієї комісії для розслідування справи Петрешкану був призначений Грігоре Радуйке, який працював у військовій секції ЦК партії. І був складений документ, який мав довести невинність Петрешкану, і це був абсолютно пристрасний документ, позбавлений об’єктивності. Він мав показати, що насправді Петрешкану був 100-відсотковою жертвою, що історія про британське шпигунство була вигадкою Секурітате”.
Генерал Нягу Косма намагався, через десятиліття, залишатися об’єктивним у своїх спогадах: “Я не ставлю під сумнів лояльність і патріотизм Петрешкану, його професійні та інтелектуальні здібності. Я також знав його, він був абсолютно особливою людиною. Але він, безумовно, мав певні зв’язки. Я не кажу, що він був агентом розвідки, але він мав певні зв’язки з розвідкою для того, щоб вивчати і спостерігати за ситуацією в Румунії з іншої перспективи. Він усвідомлював ситуацію, в якій ми опинилися після 1945 року, що ми були окупованою країною, що наш порятунок може прийти, якщо Захід щось зробить. У нього були певні дискусії, і коли він поїхав на Паризьку мирну конференцію, йому навіть запропонували залишитися на Заході. Але це не означало, що це були серйозні звинувачення, які мали б призвести до його смерті. Однак в інтерпретації Чаушеску вони виявилися вигадками”.
Після того, як архіви дали відповідь, на яку він чекав, Чаушеску реабілітував Петрешкану з усією необхідною рішучістю. Нягу Косма: “У випадку з Петрешкану, це було абсолютно впорядковане, спрямоване засудження. Потім був підписаний документ у закритому вищому керівному органі, Політбюро, чи як воно тоді називалося, і всі вони підписали документ про смертний вирок. Іншими словами, вони погодилися з рішенням суду і вироком. Чаушеску не знав, чи підписав він також документ, який засуджував Петрешкану. Тоді він був нещодавно призначений до Політбюро, і після першого запитання до Стенеску, з’явилися й інші: <Про мене є якась інформація? Яка саме? Чи я підписував? Стенеску сказав, що обличчя Чаушеску засвітилося, коли він дізнався, що не підписав. Він не пам’ятав, чи підписав той документ. Тож він був чистий, він міг втрутитися у справу Петрешкану, незалежно від того, наскільки глибоко, тому що він не був причетний. Так і сталося зі справою Петрешкану”.
Реабілітація Петрешкану змогла зміцнити імідж Чаушеску як легітимного і правильного лідера. Пропаганда також була мобілізована, а художній фільм “Сила і правда”, знятий режисером Маноле Маркусом, мав найсильніше послання.
