«Інтернаціонал політичних поліцій»

Після 1945 року, коли Радянський Союз повністю окупував Центральну та Східну Європу після перемоги над нацистською Німеччиною, в історії країн регіону почав новий режим: комунізм.

Steliu Lambru, 02.03.2020, 00:13

Після
1945 року, коли Радянський Союз повністю окупував Центральну та Східну Європу
після перемоги над нацистською Німеччиною, в
історії країн регіону почав новий режим:
комунізм. Ніколи застосований до 1917 року, видуманий радикальною марксистською
групою, на чолі з росіянином Володимиром Іллічем Леніним, комуністичний режим
базувався на репресіях і терорі, які були втіленні в життя політичною поліцією.

Незалежно
від того, як назвали її: ЧЕКА,
НКВД або КГБ в СРСР, AVH в Угорщині, SB в Польщі, StB в Чехословаччині, STASI в
Східній Німеччині або Секурітатя в Румунії, політична поліція мала приблизно ту саму структуру та місію: придушити будь-яку спробу
підриву авторитету режиму шляхом збору інформації та фізичної ліквідації. Модель
була придумана Феліксом Дзержинським, першим керівником політичної поліції (кривавої установи),
відповідальної за десятки мільйонів жертв у Радянському Союзі. Потім ця модель була впроваджена в окупованих
країнах.

Політична
поліція у країнах Центральної та Східної Європи вела ту саму тактику впродовж
понад 40 років. Якщо вони так довго діяли подібно, якою була їх доля після 1989
року, після падіння комуністичного режиму? Чи їх доля була різною? Історик Маріус Опря, з яким ми
обговорювали про те, що сталося з репресивними апаратами після 1989 року, вважає, що їхня доля не була відміною, за винятком
STASI в колишній Німецькій Демократичній Республіці: У всіх колишніх
комуністичних країнах, поведінка колишніх інформаційних структур була майже
подібною,але в окремих країнах колишні
працівники політичної поліції вже не
могли проявити себе. Прикладом у цьому сенсі є колишня Німецька Демократична
Республіка, де всі офіцери STASI були перевірені за списками, хто що зробив. У окремих випадках їх відправляли до суду, але абияк вони більше
не працювали в системі. Під час відвідання архів STASI, упродовж більше
місяця, разом із Тіку Думітреску, на
запрошення Йоахіма Гаука, водій, який взяв мене на
таксі з готелю і відвіз до STASI, був колишнім офіцером STASI, який став таксистом. Йому була відома ця дорога. Але там йшла
мова про національну безпеку, оскільки західні німці хотіли знати, з ким із
східних німців можуть говорити.

Історики,
що вивчають сучасну історію та колишній радянський простір, говорять про
Інтернаціонал політичних поліцій,
посилаючись на концепцію інтернаціоналізму, яку соціалістичні країни старанно
пропагували. Цей чекістський інтернаціонал, як назвав його
французький історик Еммануєль Дроа, є зразком, відповідно до якого доля тих, хто входив до репресивних структур у своїх
країнах, була майже однаковою після 1989 року. Загальна думка, яка засуджує
присутність колишніх членів репресивних структур у суспільному житті, які збагатіли через
ніч та стали оглядачами або політиками,
не хоче враховувати той факт, що після 1989 року всі громадяни стали вільними,
в тому числі колишні працівники політичних поліцій.

Маріус
Опря, автор успішної книги про кар’єру колишніх офіцерів румунської «Секурітаті», ствердив, що у всіх колишніх
комуністичних країнах, крім Східної Німеччини, колишні «секурісти» та їхні діти стали новими
елітами: У колишніх комуністичних країнах, на жаль, більшою чи меншою
мірою відповідні колишні структури зберегли свою силу. Так як була розірвана
єдність румунської «Секурітаті», так сталося і з структурами політичних поліцій союзницьких країн
Варшавського договору. До 1989 року між цими
структурами колишніх комуністичних країн існувала бодай формальна співпраця.
Вони обмінювались інформацією,
наприклад румунські секурісти співпрацювали з
угорцями, з якими мали дуже добрі стосунки, коли йшла мова про отримання
інформації про дисидентів та політичних опонентів. Вони також обмінювалися технологіями, румуни мали тісні стосунки у
цій сфері із східними німцями та чехословаками. Була так би мовити похвала
національної гордості. Румуни в 1949 році розробили систему, за допомогою якої
телефон міг використовуватись як приймач, тобто можна було прослуховувати людей
за допомогою телефону.

Хоча це
здається парадоксальним для звичайного румуна, Маріус
Опря стверджує, що у випадку румунської «Секурітаті» менша частина колишніх
офіцерів продовжувала працювати ніж у випадку інших колишніх
соціалістичних країн: Я брав участь у колоквіумі, єдиному, який
проводився на цю тему, у Веймарі 2003 року, який об’єднав спеціалістів зі спецслужб із різних країн. Я був одним з
небагатьох істориків. Колоквіум був спрямований на зібрання інформації із
різних країн про те, що сталося з політичними поліціями в кожній країні.
Ситуація в Румунії була найгіршою, стосовно продовження праці колишніх структур комуністичної політичної поліції. Чому? Тому що в
Румунії в умовах грудневої революції 1989 року та державного перевороту,наданого революції промосковською структурою, на чолі з Ілієску,
армія та Секурітатя вже не
мали виходу. Вони не могли повернутися назад після того, що зробили в Тімішоарі
та Бухаресті. Вони були змушені здатися з московськими людьми, як
це сталося у випадку міністра оборони Васіле Міля, який вранці 22 грудня поклав пістолет до своїх грудей.

І оскільки еволюція країн Центральної та Східної Європи від 1945 і до 1989 року була подібною, те, що відбулося після 1989
року, не могло бути різним. Це є ще одним прикладом того, як в історії подібності більше, ніж ми думаємо.