Саміт G7 та перспектива миру в Україні
Саміт G7, що відбувся у Франції, вкотре повернув війну Росії проти України в центр міжнародного порядку денного та актуалізував питання, яке вже п'ятий рік залишається визначальним для західної дипломатії ...
Василь Каптару, 24.06.2026, 07:48
Саміт G7, що відбувся у Франції, вкотре повернув війну Росії проти України в центр міжнародного порядку денного та актуалізував питання, яке вже п’ятий рік залишається визначальним для західної дипломатії: чи здатен економічний, військовий і дипломатичний тиск на Російську Федерацію змусити Кремль змінити свою поведінку та перейти до реальних мирних переговорів?
Попри те, що лідери провідних індустріальних демократій Заходу підтвердили незмінну підтримку Києва, саміт водночас продемонстрував межі нинішньої стратегії та відсутність чіткої дорожньої карти завершення війни. У цьому контексті Україна залишається не лише головним отримувачем підтримки G7, а й епіцентром затяжного конфлікту, який продовжує змінювати архітектуру європейської безпеки.
Політична підтримка без чіткої перспективи миру
На рівні політичних декларацій головним сигналом саміту стало підтвердження курсу на безперервну підтримку України. Військова допомога Києву, збереження санкційного тиску на Росію та подальша дипломатична ізоляція Москви були вкотре визначені як ключові елементи західної стратегії.
Водночас саміт не запропонував конкретного механізму або плану, який би окреслював перспективи переговорного процесу чи можливого припинення бойових дій.
На практичному рівні учасники зустрічі зосередилися на питаннях посилення української протиповітряної оборони та захисту енергетичної інфраструктури напередодні чергового воєнного зимового сезону. Паралельно пролунали заяви про намір посилити тиск на російський енергетичний і фінансовий сектори, які залишаються основою ресурсного забезпечення війни.
Водночас на фронті конфлікт і надалі розвивається за логікою взаємного виснаження. Росія продовжує завдавати ударів по українській критичній інфраструктурі та містах, тоді як Україна дедалі активніше атакує військові, логістичні та енергетичні об’єкти на території Російської Федерації, зокрема в районі Москви та в окупованому Криму. Така динаміка свідчить про прагнення обох сторін зміцнити власні позиції перед можливими майбутніми переговорами.
Стратегічний парадокс: більше тиску – без вирішального результату
Попри посилення санкцій і розширення військової підтримки України, їхній вплив на стратегічні розрахунки Кремля поки що залишається обмеженим. Російське керівництво продовжує декларувати готовність до переговорів, але водночас відкидає умови, які пропонують західні держави та Україна, наполягаючи на реалізації власних стратегічних цілей.
Саме в цьому полягає головний парадокс нинішнього етапу війни: міжнародний тиск виявився недостатнім для зміни російської позиції, але й не призвів до такої ескалації, яка могла б кардинально змінити баланс сил на полі бою.
В інтерв’ю Радіо Румунія професор і експерт із міжнародних відносин Штефан Попеску наголосив, що сьогодні не існує єдиної західної стратегії щодо завершення війни. На його думку, йдеться радше про сукупність паралельних підходів, які поєднують військове стримування, санкційний тиск і дипломатичні зусилля, однак поки що не формують цілісного сценарію досягнення миру.
«Ми маємо справу не з єдиною стратегією, а з кількома паралельними підходами. Безумовно, заяви, зроблені на саміті G7 у французькому курортному місті Евіан, звучали обнадійливо. Однак слід пам’ятати, що «Велика сімка» – це насамперед клуб і дискусійний майданчик, де рішення не ухвалюють, а обговорюють. Хоча на полях саміту можуть досягатися окремі домовленості, сама G7 уже не має ані того впливу, ані тих можливостей, які дозволяли б їй самостійно визначати глобальний порядок денний. Показово, що до участі в саміті дедалі частіше запрошують впливові держави так званого Глобального Півдня, такі як Індія, Бразилія та Кенія. Це свідчить про визнання, нехай і не озвучене прямо, обмежень нинішнього формату G7. Якщо ж говорити про Україну та російсько-українську війну, то очевидно, що без залучення держав, які мають реальні важелі впливу на Російську Федерацію, можливості «Великої сімки» залишаються обмеженими. Насамперед ідеться про Китай, позиція якого суттєво впливає на простір для ухвалення рішень.»
Штефан Попеску також зазначив відсутність узгодженості між Вашингтоном та європейськими столицями, що знижує ефективність тиску, який чиниться на Москву.
Україна та еволюція війни: ера дронів та далекобійні санкції
Однією з найпомітніших тенденцій нинішньої війни стала її стрімка технологічна трансформація. Від класичного конфлікту, в якому вирішальну роль відігравали танкові з’єднання, артилерія та чисельна перевага військ, Україна і Росія поступово перейшли до нового типу війни, де ключове значення мають безпілотні системи, високоточне озброєння, засоби радіоелектронної боротьби та удари по стратегічно важливій інфраструктурі.
На думку генерала авіаційної флотилії у відставці Адріана Дуце, цей процес став справжнім переломним моментом у сучасному військовому мистецтві. Він наголошує, що Україна продемонструвала здатність швидко адаптуватися до нових оперативних реалій, ефективно поєднуючи інноваційні технології з нестандартними тактичними рішеннями.
«Успіхи України в операціях проти об’єктів критичної інфраструктури, хімічних підприємств, нафтопереробних заводів і складів озброєнь на території Росії, зокрема в її тактичній глибині та поблизу Москви, свідчать про суттєвий розвиток українського технологічного потенціалу у створенні сучасних ударних систем. Крім того, Україні вдалося вибудувати тісну співпрацю з європейськими державами у сфері досліджень, розробки та виробництва озброєнь. Зокрема, нещодавно з’явилася інформація про те, що німецькі компанії долучаться до виробництва української ракети «Фламінго», дальність польоту якої сягає 3000 кілометрів. Водночас важливим чинником зміцнення обороноздатності України залишається військова допомога з боку європейських партнерів. Ідеться як про передачу озброєнь і техніки, так і про постачання засобів, необхідних для посилення протиповітряної оборони. Серед таких кроків – програма передачі винищувачів F-16 від Бельгії, розрахована до 2030 року, а також інші пакети допомоги, які надають Україні Швеція, Німеччина та Нідерланди. У сукупності ці заходи сприяють подальшому зміцненню оборонного потенціалу України.»
У цьому контексті Адріан Дуце вважає, що існують «ознаки, які підтверджують, що Росія рано чи пізно буде змушена сісти за стіл переговорів під тиском успіхів, яких Україна досягає на полі бою».
Західні санкції та їхня обмежена ефективність
Тим часом Європейський Союз представив 21-й пакет санкцій проти Росії, зосередивши увагу на найбільш чутливих для російської економіки секторах – енергетиці, фінансових послугах, криптовалютних операціях та торгівлі. Вперше обмежувальні заходи також торкнулися рибної промисловості. Крім того, пакет передбачає заборону на в’їзд до країн ЄС для окремих категорій колишніх російських військовослужбовців.
Понад чотири роки після початку повномасштабної війни економічні санкції залишаються одним із головних інструментів західного тиску на Російську Федерацію. Водночас дедалі частіше постає питання про їхню реальну здатність впливати на стратегічні рішення Кремля та змінювати його політику.
Професор Штефан Попеску зазначає, що, попри суттєве зростання економічних витрат для Росії, санкційний режим не зміг зупинити війну. За його словами, Москва значною мірою адаптувалася до нових умов, переорієнтувавши частину зовнішньої торгівлі та економічних зв’язків на країни так званого Глобального Півдня, насамперед Китай, Індію та Туреччину. Така перебудова економічних потоків частково нівелювала ефект західної ізоляції та сприяла створенню альтернативних торговельних маршрутів, що дозволило Росії зберегти відносну економічну стійкість навіть в умовах безпрецедентного санкційного тиску.
Водночас наслідки війни виходять далеко за межі російської економіки. Вони відчутно вплинули на світові ринки енергоносіїв і сировини, а також поставили перед Європейським Союзом нові виклики. Відмова від російських енергоресурсів, диверсифікація постачання та прискорення енергетичного переходу потребують значних фінансових, технологічних і логістичних ресурсів, що перетворює енергетичну безпеку на один із ключових пріоритетів європейської політики.
Розширений геополітичний вимір: Україна в умовах роздробленого глобального контексту
На саміт Великої сімки також вплинули й інші міжнародні кризи, зокрема напруженість на Близькому Сході та в Перській затоці. Це зростання кількості глобальних конфліктів обмежило можливість зосередитися виключно на війні в Україні. У цьому контексті політолог Штефан Попеску заявив, що війна в Україні «вже втратила» політичну увагу великих західних держав, поступаючись місцем іншим стратегічним кризам. Він підкреслив, що залучення Сполучених Штатів до кількох театрів військових дій висвітлює обмеження промислових та логістичних можливостей Заходу, зокрема щодо підтримки довготривалої війни високої інтенсивності. Ця реальність безпосередньо впливає на Україну, яка залежить від безперервної підтримки Заходу для збереження військової рівноваги.
Внутрішній тиск у Росії та непрямі економічні наслідки
На внутрішньому рівні наслідки ударів по російській інфраструктурі починають спричиняти економічні та соціальні напруження. Адріан Дуце відзначив появу «ознак невдоволення серед російського суспільства», спричинених перебоями з постачанням палива та пошкодженням деяких промислових об’єктів.
«Є речі, які дуже обурюють цивільне населення і вже з’являються ознаки того, що в політичних колах Москви спостерігаються певні реакції, яких раніше не було. Щоправда, ці сигнали поки що залишаються слабкими, але можна очікувати, що в разі посилення санкцій у нафтогазовому та фінансовому секторах ситуація набуде зовсім інших масштабів і певною мірою змусить Кремль відмовитися від своїх завищених претензій».
Аналітик наголошує, однак, що їхня ефективність залежить від міжнародної координації та здатності Росії зберегти альтернативні експортні маршрути.
Підготовка до зими та тривалість конфлікту
Президент України Володимир Зеленський наголосив на необхідності організації переговорів з Росією до настання зими. Він зазначив, що Україна пережила жахливі холоди та не хоче повторення такого досвіду, але попередив, що майбутній зимовий період буде дуже непростим і для Російської Федерації. Підготовка до чергової зими в умовах війни стала ще однією важливою темою обговорень на саміті G7. Як Україна, так і Росія стикаються з серйозними логістичними та енергетичними викликами, а цивільна та військова інфраструктура стає ключовою стратегічною ціллю.
У цьому контексті Адріан Дуце наголосив на важливості енергетичного планування та міжнародних угод для підтримки України в холодну пору року, заявивши, що необхідно забезпечити «енергетичні потреби» українців для продовження військових операцій та функціонування суспільства.
«Наразі немає чітких ознак припинення конфлікту, однак необхідно терміново вживати заходів для запобігання перебоям в енергопостачанні як для цивільного населення, так і для армії, щоб забезпечити можливість продовження військових операцій. На мою думку, для цього потрібні ретельно підготовлені домовленості та механізми співпраці, які гарантуватимуть надходження необхідних обсягів енергії до України саме тоді, коли вони будуть потрібні. Що стосується Росії, то вона також стикається з низкою проблем у сфері енергозабезпечення. Удари по об’єктах енергетичної інфраструктури мають особливе значення. Вони обмежують здатність Росії продовжувати військову кампанію та водночас посилюють суспільний тиск на політичне керівництво в Москві».
Досягнення миру можливе лише за активної участі США
Утім, на думку професора Штефана Попеску, ключовою передумовою для запуску реального та стійкого мирного процесу залишається активна участь Сполучених Штатів. Він вважає, що саме Вашингтон має достатній політичний і стратегічний вплив для ведення переговорів із Москвою з позиції сили, тоді як можливості Європейського Союзу в цій сфері залишаються обмеженими.
«Участь Сполучених Штатів Америки є необхідною, адже це єдина країна, здатна вибудовувати з Російською Федерацією реальні відносини сили. Не варто забувати, що в основі будь-яких мирних переговорів лежить баланс сил. Європейський Союз не має ні спільної зовнішньої політики, ні, тим більше, єдиної стратегічної культури, тому значною мірою залежить від Сполучених Штатів. Показовим у цьому контексті став епізод на саміті G7, коли відкритий мікрофон зафіксував розмову під час прогулянки Еммануеля Макрона та Володимира Зеленського. Це, на мою думку, продемонструвало сильне прагнення європейських лідерів організувати двосторонню зустріч із Дональдом Трампом», – наголосив румунський аналітик Штефан Попеску.
Між стратегією виснаження та невизначеністю переговорів
Зустріч G7 підтвердила політичну єдність Заходу у підтримці України, але не принесла конкретного рішення щодо припинення конфлікту. Поточна стратегія залишається стратегією поступового тиску, що базується на санкціях, військовій підтримці та дипломатичній ізоляції. Проте як події на полі бою, так і глобальна геополітична динаміка свідчать про те, що війна вже давно перейшла у фазу виснаження, в якій жодна зі сторін не отримує вирішальної переваги.
У цьому контексті триває дискусія між двома підходами: продовженням стратегічного тиску на Росію та необхідністю прискорення дипломатичного врегулювання. Обидві стратегії залежать від чинників, які розвиваються повільно й нерівномірно, що підтримує конфлікт у стані затяжної невизначеності та безпосередньо впливає на європейську безпеку й міжнародну стабільність.
Водночас нинішня кампанія українських ударів по об’єктах у глибині російської території, а також швидка реалізація української стратегії з ізоляції окупованого Криму можуть суттєво прискорити розвиток обох сценаріїв. Посилення військового та економічного тиску на Росію здатне не лише підвищити ефективність стратегії стримування, а й створити додаткові стимули для пошуку дипломатичного виходу з війни.
