Зустріч з нащадками української військової еміграції в Румунії

22 лютого в Культурно-інформаційному центрі Посольства України в Румунії відбулась зустріч Посла України Теофіла Бауера з нащадками української військової еміграції в Румунії

România Internațional, 09.07.2013, 02:38

З поразкою боротьби за відродження державності України у 1917-1921 рр. велика кількість українців опинилася за межами країни. Численні осередки української еміграції були в Австрії, Німеччині, Польщі, Франції, Чехословаччині, а також у Румунії. У Бухаресті утворився також осередок студентів. Доповіді на Першій конференції української еміграції в Парижі (1929 р.) містять дані, що чисельність українських емігрантів у Румунії на початку 20-их рр. становила від 2 до 3 тисяч осіб. Але вже до середини 20-их рр. більшість з них переїхали до інших країн або повернулись до України.

Основою української військової еміграції в Румунії став один з полків Визвольної армії Симона Петлюри. Ним командував полковник Гнат Порохівський. Слід відзначити, що одразу після прибуття в м.Брашов восени 1921 року він був прийнятий особисто королем Румунії Фердинандом І. Королівська сім’я дуже приязно віднеслась до нього та до українських емігрантів загалом. Конкретним результатом наданої румунською стороною підтримки стало їх перерозквартирування в містах Орадя Маре та Фегераш. Як комендант інтернованих у таборі українців полковник Гнат Порохівський був відзначений румунською владою за те, що в таборі була вставновлена дисципліна і не було проблем. Він одержав навість похвальний лист від румунського уряду. Після таборів почалось пристосування українців до громадського життя. У 1923 році у Бухаресті був заснований Комітет допомоги українським емігрантами імені Симона Петлюри, який очолював і Гнат Порохівський, який тримав зв’язок з українською еміграцією з інших країн та українським урядом в екзилі. 1944 року його арештовано в Бухаресті НКВД. Він помер у концтаборі у Автономній Мордовській республіці СРСР.

У п’ятницю 22 лютого в Культурно-інформаційному центрі Посольства України в Румунії відбулась зустріч Посла України Теофіла Бауера з нащадками української військової еміграції в Румунії, яких вже небагато. У цій зустрічі взяли участь і працівники Посольства та української громади Бухареста. З нагоди цієї зустрічі дочка славного українського патріота та борця за незалежність України Гната Порохівського, Ольга Андрич-Порохівська зазначила: “Я хочу сказати, що дуже горжусь і дуже вдячна за те, що як Посольство України в Румунії, так і українська громада Бухареста надають мені стільки уваги і пошани у зв’язку з моїм славним батьком. Я старалась бути його достойною донькою, старалась якомога більше зберегти про нього пам’ять та зробити широковідомимми його життя та дісльність, як невтомного борця за незалежність України. Його ім’я як видатного військового діяча зазначено навіть в Історії Українського війська, яка була видана у Львові у 1936 році у розділі про формування Першого українського корпуса. Він воював у армії Симона Петлюри. Матеріали про його життя і діяльність я ще у 1996 році передала через доброзичиливість Посольства України в Румунії до головного архіву України. Потім у 2007 році теж через Посольтство України, особисто за допомогою Теофіла Рендюка до Музею видатних постатей української діаспори. Я написала багато статей про мого батька у українській пресі в Румунії та Україні. Я співпрацювала з українськими журналами “Самостійна Україна” і “Сурмач”, які видаються ОУН, бо я являюсь членом ОУН. Багато статей я опублікувала у Вільному слові, що видається Союзом українців Румунії.”

Був пристуній на цій зустрічі і Міхай Покорський син лейтинанта Наума Покорського. За словами М. Покорського його батько народився у селі Берізки Вінницької області у 1896 році. Закінчив 1915-го року офіцерську школу у Києві. Він не хотів воювати на стороні більшовиків та білогвардійців і перейшов до армії Симона Петлюри. Через важке становище цієї армії він та багато його товаришів переплили Дністер і опинились в Румунії. Їх відправили у табір, що знаходився біля міста Брашов, командиром якого був полковник Гнат Порохівський. 1923 року його відправили у місто М’єркуря -Чук де він працював три роки робітником. 1925 року він переїхав до міста П’ятра Нямц і працював на одній з тамтешніх фабрик. Потім став малярем та фотографом. Там він зустрів свою майбутню дружину. 1930 року він перейшов у село Журіловка Тульчанського повіту. Там жив до 1983 року, коли й помер. Працював учителем, бібліотекарем та музеографом. За словами Міхая Покорського з 1949 по 1983 рр. його батька переслідувала румунська політична поліція Секурітатя.

У зустрічі, що відбулась в Українському культурно-інформаційному центрі взяв участь також Еміліан Манчур син першого військового аташе УНР в Румунії Павла Манчура (Мамчура).