Солідарність з Україною, зброя, технології та випробування новою зимою
Україна входить у нову воєнну зиму під постійним тиском Росії, водночас очікуючи від західних партнерів не лише зброї та боєприпасів, а й технологій, здатних посилити її оборону та змінити перебіг війни.
Василь Каптару, 16.09.2026, 10:18
Україна входить у нову воєнну зиму в умовах, коли війна дедалі менше визначається лише ситуацією безпосередньо на лінії фронту. Перед державою одночасно стоять кілька критичних завдань: утримати оборону на понад тисячокілометровому фронті, захистити великі міста та енергетичну інфраструктуру, забезпечити роботу промисловості й зберегти здатність суспільства функціонувати під постійними ракетними та дроновими атаками.
Захід змінює формат підтримки України
Символічно саме напередодні нової зими зустріч у Києві так званої «Коаліції рішучих» продемонструвала, що західна підтримка України поступово переходить у нову фазу. Велика Британія та Франція говорять уже не лише про постачання готової зброї, а про довгострокове промислове та технологічне партнерство. Лондон оголосив про надання доступу до секретних технологій, необхідних для виробництва в Україні крилатих ракет “Storm Shadow”. Париж, зі свого боку, може надати технічну інформацію щодо французької версії цієї ракети, відомої як SCALP.
Це рішення має стратегічне значення, однак не вирішує головної проблеми найближчих місяців. Українське виробництво нових систем може бути розгорнуте лише наступного року, тоді як потреба в протиповітряній обороні виникає вже зараз. Володимир Зеленський наголосив, що поставки ракет для ППО були значно меншими, ніж попереднього року, і тому Київ наполягає на отриманні щонайменше 300 перехоплювачів для американських систем «Patriot».
Таким чином, перед Україною постає своєрідний розрив між довгостроковою стратегією та нагальними потребами. З одного боку, Захід допомагає створювати в Україні власну оборонну промисловість, яка в перспективі має забезпечити країну значною частиною необхідного озброєння. З іншого, українським містам та інфраструктурі необхідно вистояти вже цієї зими.
В інтерв’ю Радіо Румунія провідний румунський військовий аналітик Раду Тудор зазначив, що західна підтримка стала одним із ключових факторів, що дозволили Україні чинити опір російському вторгненню.
«Це військова, фінансова, логістична та економічна підтримка, яка на 100% спрямована на користь України. Ми маємо чіткі докази того, що героїзм українців, які захищають свою країну та її територіальну цілісність, не міг би втілитися так, як це сталося, без масштабної підтримки з боку Заходу. Україна отримала кілька сотень мільярдів євро та доларів на підтримку своєї дуже важкої боротьби у цій незаконній, кривавій війні після повномасштабного вторгнення Росії. Але саме поєднання мужності, рішучості та бажання захистити власну країну з боку України, а також військова й фінансова підтримка привели до такого результату. Володимир Путін, коли розпочав цю незаконну війну, уявляв собі, що вторгнеться в Україну та завоює її за три дні».
Україна нарощує власне виробництво зброї
Водночас український оборонно-промисловий комплекс продовжує розвиватися. Україна нарощує внутрішнє виробництво озброєння, масштабує виробництво безпілотників і намагається створювати власні засоби для ведення війни на великій відстані. Саме цей досвід, на думку експертів, поступово змінює характер західної допомоги.
Раду Тудор вважає, що передача технологій мала б відбутися значно раніше.
«Я вважаю, що передача західних технологій Україні, швидше за все, не призведе до продовження війни, а, навпаки, до її скорочення. Адже Україна, як ми бачимо зараз, уже кілька місяців поспіль завдає ударів по російських нафтопереробних заводах та складах, через які військова розвідка, ГРУ, здійснює масштабну контрабанду на мільярди й мільярди доларів, доставляючи деталі з усього світу для виробництва ракет і дронів. Якщо Україна, такою, якою вона є зараз, здатна завдавати ударів по стратегічних об’єктах, то коли вона отримає передові західні технології та ракети, вона зможе розгромити Росію за дуже короткий час. І Путін, на жаль, розуміє лише мову сили. Побачивши величезний розрив у силах та потенціалі України, він, можливо, буде змушений шукати мирне рішення, той мир, якого ми всі прагнемо і якого насамперед прагнуть українці, але найбільше разом із ними прагнемо і ми, мешканці євроатлантичного простору».
Фронт залишається головним пріоритетом
Однак вирішальним залишається фронт. Генерал-лейтенант у відставці Вірджил Белечану, колишній представник Румунії при Командуванні НАТО в Брюсселі, в інтерв’ю Суспільному радіо Румунії наголошує, що головним завданням України залишається недопущення прориву російських військ.
«Головним пріоритетом є утримання фронту. Якщо ми станемо свідками прориву фронту, то це означатиме досягнення цілей, які ставлять перед собою росіяни, зокрема захоплення Донбасу. Важливими є й інші аспекти. Ми не маємо обмежуватися лише поняттям оборони у вузькому сенсі цього слова, а повинні також бачити, як українці на стратегічному рівні перетворюють оборонні дії на наступальні. Водночас насамперед необхідно зосередитися на оперативній картині фронту. ».
За його словами, особливо важливим залишається район Донецької області, де українські сили продовжують чинити опір російському наступу. Вірджил Белечану окремо звертає увагу на ситуацію навколо Костянтинівки, Добропілля та Покровська. За його оцінкою, російські війська прагнуть створити умови для подальшого просування до ключових міст Донецької області, але їхні заяви про досягнення поставлених цілей не завжди відповідають реальній ситуації на полі бою.
Далекобійна зброя стає окремим фронтом війни
На цьому тлі особливого значення набувають українські удари вглиб російської території. Війна дедалі більше перетворюється на протистояння не лише за окремі населені пункти, а й за логістику, комунікації, склади, виробничі підприємства та інші елементи, які забезпечують функціонування російської військової машини. Вірджил Белечану називає далекобійні засоби важливим елементом стійкості українського фронту.
«Це може бути важливою перевагою з точки зору стійкості фронту, якщо висловитися одним словом. В іншому ж українці майстерно підготували удари в глибину, ймовірно, використовуючи й західні технології, насамперед британські. Вони мають власні засоби, і я наведу два приклади: маю на увазі дрони для ударів у глибину “Лютий” та крилаті ракети “Фламінго”, які досягають відстані 1500, 2000 кілометрів. Вони готують до введення в експлуатацію не лише зазначені системи удару, але й інші, які, як кажуть, мають дальність навіть понад 3000 кілометрів».
За словами генерала, стратегічна цінність таких систем полягає не лише у можливості атакувати окремі військові об’єкти. Їхнє застосування може впливати на всю систему забезпечення російського наступу.
«Удари углиб Російської Федерації на стратегічну глибину 2000 кілометрів достатні, щоб створити росіянам серйозні проблеми. І поки що, на подив росіян, ударний потенціал українців залишається високим, адже ми спостерігаємо такі удари майже щодня. Фактично це війна глибинних ударів, що відбиваються дзеркально. Передові технології та вища точність цих систем глибинного удару створюють сприятливі умови для нанесення ударів не стільки по цілях, про які ми говорили раніше, скільки, насамперед, по всьому, що забезпечує підтримку для продовження наступу, особливо в районі Донбасу, але й на інших напрямках».
Крим перетворюється на “логістичний острів”
Окремим напрямком цієї стратегії стала ізоляція Криму. Україна послідовно намагається ускладнювати використання півострова як військово-логістичної бази Росії. Цей підхід військові експерти та Сили оборони називають масштабним «логістичним локдауном», за якого Крим поступово перетворюється на “логістичний острів”.
Вірджил Белечану пояснює цю логіку так: «Ми спостерігаємо таку модель ведення бойових дій, якщо подивитися на те, як українці постійно завдають ударів по Криму. Наразі Крим уже не є надійною опорою фронту для росіян, а з іншого боку, створюються несприятливі умови і для повсякденного життя російських громадян. Росіяни самі хотіли цієї війни, вони продовжують цю війну і мусять засвоїти суворий урок війни».
За його оцінкою, тиск на тил має не лише військове, а й політичне значення. Він може створювати для Росії додаткові соціально-економічні витрати та, потенційно, впливати на її готовність до переговорів.
Безпілотники: Росія має кількісну перевагу
Водночас технологічне протистояння відбувається не лише у сфері далекобійної зброї. Одним із головних полів битви залишаються безпілотники. Росія та Україна постійно змінюють тактику їхнього застосування, а перевага залежить від конкретного типу дронів, технологій та здатності швидко масштабувати виробництво.
Раду Тудор звертає увагу на те, що саме у серійному виробництві Росія має значну кількісну перевагу. «Росії вдається розвивати систему безпілотників набагато швидше, ніж українцям та країнам Заходу. Ми тривалий час нехтували цією специфічною здатністю у сфері гібридної війни, оскільки не усвідомлювали, наскільки важливими можуть бути ці безпілотники. Потрібно визнати: Росія застосувала у цій війні системи безпілотників, насамперед залучивши виробничі потужності Ірану та широко використовуючи такі безпілотники, знаючи, що військові радари не мають достатньої точності для їхнього виявлення. Оснащені вибуховими зарядами, ці безпілотники можуть завдавати дуже значної шкоди, спричиняючи масштабні руйнування та численні жертви на землі».
Аналітик наголошує, що проблема полягає не лише у кількості російських дронів, а й у темпах їхнього вдосконалення. За його словами, НАТО поки що не створило достатньо ефективної та численної наземної системи протидії безпілотникам на східному фланзі.
«На жаль, ми страждаємо від повільності, яка властива ефективним, добре фінансованим і громіздким інституціям. Ми захищаємося, робимо це ефективно, але це дорого, і ми спостерігаємо, як Росія з місяця в місяць вдосконалює ці дрони. Гадаю, настав час якось прокинутися й усвідомити, що Росія продовжуватиме розробку цих систем. Вони на крок попереду, і нам потрібно швидко розробляти протидронові системи на Східному фланзі НАТО, а також для допомоги Україні. Їхній досвід і наша технологія можуть привести до найкращого рішення».
“Patriot” і головна вразливість України
Проте найбільшою вразливістю України Раду Тудор називає протиракетну оборону. Саме від її спроможності значною мірою залежить, наскільки українські міста, енергетичні об’єкти та цивільне населення зможуть пережити черговий період масованих ударів.
«Те, що ми бачимо щодня, а саме велику кількість жертв серед цивільного населення, яку росіяни спричиняють у Києві, а також у багатьох інших містах, відбувається й через те, що Україна вичерпала запаси озброєння та боєприпасів для протиракетної оборони. Звідси й походить наполегливе прохання Володимира Зеленського до Сполучених Штатів, а також до інших держав: надайте нам системи “Patriot”».
Раду Тудор наголошує на необхідності збільшення кількості таких систем і згадує рішення Румунії, Німеччини та Нідерландів передати Україні частину своїх комплексів.
На його думку, західні держави мають враховувати не лише поточні потреби України, а й досвід, який українські військові накопичили за роки війни.
«Важливою перевагою України є винятковий бойовий досвід своїх військових. Більшість із них молоді генерали, які встигли здобути військову освіту на Заході і які за чотири з половиною роки війни накопичили винятковий досвід. Уроки, винесені українськими військовими, зараз викладаються в країнах-членах НАТО. І саме в цьому полягає їхній козир, їхня сила та їхня міць”.
Мир можливий, але не ціною капітуляції
На політичному рівні Київ при цьому продовжує заявляти про готовність до справедливого миру, але не до капітуляції. Українська позиція полягає в тому, що тривале врегулювання має базуватися на міжнародному праві та відновленні територіальної цілісності держави. Територіальні поступки агресору українське керівництво та суспільство відкидають.
Водночас Володимир Зеленський допускає обмежені деескалаційні кроки. Зокрема, Україна готова розглянути взаємне припинення ударів по критичній інфраструктурі, якщо буде забезпечена реальна готовність Росії припинити війну. Такий крок міг би стати першим елементом ширшої деескалації.
Однак поки Росія не демонструє, за оцінкою української сторони, достатнього бажання завершити війну. Саме тому військові можливості України залишаються важливим інструментом впливу на подальший перебіг подій.
У підсумку нова зима стає для України випробуванням одразу на кількох рівнях. На фронті необхідно зберегти стабільність і не допустити прориву. У тилу потрібно захистити енергетику, міста та критичну інфраструктуру. У технологічній сфері Україна має продовжувати нарощувати виробництво безпілотників, ракет та інших систем, тоді як західним державам доведеться вирішувати проблему масштабування допомоги та протидії новим типам озброєння.
Європейська підтримка поступово змінює форму. Від постачання готових систем Захід переходить до передачі технологій, розвитку спільного виробництва та інтеграції українського оборонно-промислового комплексу у ширший євроатлантичний простір. Це рішення розраховане на тривалу перспективу. Але Україна потребує відповіді не лише на питання, якою буде її оборонна промисловість через рік. Їй потрібно вистояти зараз. І саме від того, чи зможе Захід одночасно забезпечити довгостроковий технологічний розвиток України та закрити її найгостріші потреби у протиповітряній обороні, залежатиме значна частина її здатності пройти наступну зиму та продовжити опір російській агресії.
