Мусульманське населення у Королівстві Румунії
З 1878 року серед громадян Румунії є мусульманська меншина, чисельність якої змінювалася з часом, і це сталося після того, як Добруджа увійшла до складу Королівства Румунії.
Стеліу Ламбру і Христина Манта, 19.10.2026, 06:46
З 1878 року серед громадян Румунії є мусульманська меншина, чисельність якої змінювалася з часом, і це сталося після того, як Добруджа увійшла до складу Королівства Румунії. Відтоді мусульмани Румунії — турки та татари — проживали свою історію поряд із більшістю населення та іншими етнічними й релігійними меншинами.
Романтична література XIX століття створила негативний образ турків і татар. Історик Метин Омер зазначає, що це було зумовлено обставинами: «Це, справді, негативний образ, але я вважаю, що нам слід бути обережними. Мова йде про негативний образ, коли йдеться про середньовічний період, наприклад, у творах “Преда Бузеску” чи «Дуб із Борзешть». Цей образ був наслідком націоналістичного руху, в якому мав існувати зовнішній ворог. Цей образ стосується переважно періоду відносин з Османською імперією та Кримським ханством. Однак коли література та громадська думка звертаються до періоду після 1878 року, загалом образ є позитивним, навіть дещо меланхолійним. Ми маємо спільноту, до якої, зрештою, румунська громадська думка та влада ставляться з симпатією, звичайно, за певними винятками. Такий образ можна пояснити тим, що ця спільнота дуже схожа на румунську більшість у плані соціального чи економічного статусу».
1878 рік — рік приєднання Добруджі до Румунії — став важким випробуванням для турецьких і татарських мешканців цього краю: «Для мусульманської громади Румунії, для турків і татар, це справді стало шоком — після сотень років стати частиною християнської держави. І цей шок був тим більш сильнішим, що, наприклад, у випадку татар ці травми були ще свіжими. Мова йде про 1783 рік, коли Кримське ханство було анексоване, а також про період після Кримської війни 1853–1856 років, коли через царську політику, спрямовану проти татарської громади, багато татар з Кримського півострова були змушені покинути свою рідну землю. Те саме стосується ситуації на Балканах, у регіонах, з яких Османська імперія була змушена відступити, де мусульманське населення, що залишилося, не було прийняте надто прихильно».
Однак ставлення між мусульманами та представниками більшості стало позитивним після того, як політичні цілі були досягнуті. Метин Омер: «У період після 1878 року, а особливо в міжвоєнний час, з огляду на демографічну ситуацію в Добруджі, турецьку та татарську громади також розглядали як союзників румунської держави в контексті територіальних претензій Болгарії на Південну Добруджу, що існували на той час. Були ще й відносини з Турецькою Республікою, а також той факт, що ця громада, зрештою, ніколи не висувала територіальних претензій до румунської держави. Що стосується того, як румунське суспільство та румунська еліта сприймають цю громаду, то загалом враження було позитивним, і я можу навести кілька прикладів. Національний поет татар Мехмет Ніязі — один із найвидатніших поетів татарської громади, який писав не лише татарською, а й османською турецькою мовами. У нього є збірка віршів під назвою «Присвяти», і перший вірш цієї збірки, який також зображений на обкладинці, присвячений королеві Єлизаветі, Кармен Сильві. Це захоплення румунським суспільством та румунською культурою також знайшло своє втілення у перекладах творів румунських письменників на турецьку та татарську мови. Наприклад, вірш Емінеску «Лучафер» перекладено турецькою та татарською мовами письменниками цієї спільноти».
Частина мусульманської громади обрала радикальний вихід — еміграцію. Але інша частина вирішила залишитися. Метин Омер: «Спочатку головним стимулом була еміграція — тоді в громаді активно обговорювали це питання. Однією з найбільших проблем було те, що молоді мусульмани мали проходити військову службу в християнській армії, що для багатьох членів громади було неприйнятним. Однак незабаром у громаді почали з’являтися представники еліти, які виступили проти процесу еміграції. І тут велике значення мала позиція румунської політичної еліти, зокрема монарха Кароля I, які намагалися переконати мусульманське населення залишитися та які намагалися створити інституційні й культурні умови, що б забезпечували дотримання побажань цієї громади. У міжвоєнний період велике значення мала також постать Ататюрка. Проте еміграція була масштабним явищем: з 1878 по 1940 рік емігрувало приблизно 200 000 турків і татар».
Комунізм також сильно позначився на мусульманах Румунії. Метин Омер: «Комуністичний режим був травматичним, так само як і для решти суспільства. Що стосується турецької та татарської спільнот, то тут йдеться також про певну спадщину, що залишилася з міжвоєнного періоду, яка поставила їх у делікатне становище перед комуністичною владою. Як у випадку татар, так і у випадку турків, мова йде про відносини з Туреччиною — простором, з яким вони себе ототожнювали. А що стосується татар, то, така ситуація була зумовлена й тим, що в міжвоєнний період частина татарської еліти мала проект, який спочатку був культурним, але під час Другої світової війни перетворився на політичний, а саме — створення татарської держави на Кримському півострові. Наприкінці Другої світової війни влада в Москві вирішила депортувати все татарське населення. 18 травня 1944 року — це подія, яку як татарська спільнота, так і низка парламентів у світі фактично вважають геноцидом».
Згідно з переписом населення 2021 року, у сучасній Румунії проживає приблизно 39 000 турків і татар, що становить 2 % населення.
