«Ми проти самих себе», найкращий фільм Румунського розділу на кінофестивалі «Астра»

Документальний фільм режисерки Андри Тарари «Ми проти самих себе» отримав головний приз румунського розділу 28-го кінофестивалю «Астра» (5 - 12 вересня).

Corina Sabău, 16.10.2021, 07:21

Документальний фільм режисерки Андри Тарари «Ми проти самих себе»
отримав головний приз румунського розділу 28-го кінофестивалю «Астра» (5 – 12
вересня). Журі пояснило свій вибір наступним чином: «За емоційний та чесний
аналіз стосунків авторки з батьком та за достовірність їхнього діалогу про
хворобу, яка вплинула на їхнє життя. Журі високо оцінило співпрацю двох
режисерів, які належать до різних поколінь і те, як вони знайшли спільний
спосіб спілкування за допомогою кінематографічної мови.»

Дебютний повнометражний фільм молодої режисерки Андри
Тарари «Ми проти самих себе» складається з цілої серії діалогів, в яких
викладено стосунки батька і дочки, відзначені спільною пристрастю та психічним
розладом. У своїх відвертих розмовах двоє героїв кінострічки торкаються таких
тем, як неможливість спілкування, освіта та особистісний розвиток або стигма
психічних захворювань. Кожен розповідає свою історію – насправді викладає свою
точку зору на ті самі речі – і словами, і за допомогою відеокамери.

Світова прем’єра фільму «Ми проти самих себе» відбулася на Міжнародному фестивалі документального кіно
в Йіглаве-2020б у Чехії та була присутня на Les Films de Cannes à
Bucharest 2020. Цього літа його було відібрано на кількох кінофестивалях,
включаючи кінофестиваль«Молдова» та московський Міжнародний
фестиваль документального кіно Докер, входив до конкурсної програми
фестивалю кіно Ceau Cinema! у Тімішоарі та брав участь у розділі
«Дні румунського кіно» Міжнародного кінофестивалю «Трансільванія» (TIFF).

Працюючи над фільмом «Смерть у моїй родині», першою стрічкою, знятою цією режисеркою,
номінованою у 2019 році на премію Ґопо, у номінації «Молода
надія», Андра виявила у сімейному архіві кілька відеокасет з
кадрами, знятими її батьком Йоном Тарарою. Так народилася ідея фільму «Ми проти самих себе», розповіла
Андра Тарара. «Так я дійшла до цієї історії, шукаючи в сімейному кіноархіві.
Знайшовши ці VHS-касети, я зрозуміла, що мій батько зробив цю неймовірну
роботу, заархівувавши нашу сімейну історію і, що я постійно з’являюся в них.
Тому основною темою, яка випливає з усіх цих кадрів та зйомок, є наші стосунки.
Я подумала, що було б цікаво порушити цей аспект, підхід мого батька до
вираження думок на камеру, а я мабуть успадкувала цю пристрасть від нього. Так виникла
ідея цього фільму, як спроба з’єднати себе з батьком і дослідити наші стосунки
за допомогою фільму. А історія стає дедалі складнішою, тому що мій батько дуже
захоплювався кіно, у нього була можливість працювати у кіно і, на жаль, він не
міг продовжити це робити, тому що у нього не було ресурсів, а його батьки не
були з цим згодні. З іншого боку, я мала повну підтримку, як своєрідну
компенсацію, помсту за неможливість мого батька продовжити свою пристрасть. Тож
історії, які породили фільм, існували в родині, мій батько охоче розповідав про
них.»

У документальному фільмі «Ми проти самих себе» Андрі
Тарарі вдається почути голос стигматизованих суспільством осіб, через їхні проблеми
з психічним здоров’ям і привернути увагу громадськості до хвороби, про яку
говориться замало. Андра Тарара розповідає. «Мій батько зробив цю хворобу
набагато більш присутньою у фільмі. Він хотів розповісти свою історію і, певним
чином, його вплив на цей фільм полягав у тому, щоб його історія була спробою допомоги
іншим людям, які переживають те саме.
Фільм став результатом своєрідних переговорів, тобто я мала іншу ідею, планувала
зняти певний тип фільму, а він хотів розповісти свою історію. Я виклала йому
своє бачення фільму, але він також добре підготувався до зйомок, мав свій план,
добре подумав над тим, що хоче сказати. Тож як автор у мене іноді виникало
відчуття, що я повністю втратила контроль за ситуацією, а мої реакції у фільмі
іноді майже агресивні. Урешті-решт так виник фільм «Ми проти самих себе». З
напруженості між цими двома перспективами, моєю та його, між цими двома
програмами, з того, як кожен з нас пережив окремо, але схоже однакові ситуації,
і ми підсумували це на словах. Мій батько багато говорить про стигму, яку він
відчував, багато говорив про це, про те, що люди стигматизують хворих і тому,
що вони не знають людей, які знаходяться у подібній ситуації.»

«За допомогою інтимної історії документальний фільм «Ми
проти самих себе» фактично порушує тему необхідності більше говорити про психічне
здоров’я, про проблеми, які ми часто не вчасно розпізнаємо чи виявляємо, про
те, як ми можемо спілкуватися з діагностованими родичами, а також про існування
або необхідність додаткових платформ підтримки. Ми спробували прийти назустріч тим, хто побачить цей фільм (і не тільки), щоб
знайти найкращий підхід до цих питань, як через особистий досвід Андри та її
батька, так і за підтримки групи психологів та психіатрів, які приєдналися на
стадії дистрибуції фільму», – сказала Анда Йонеску, продюсер кінокомпанії Tangaj
Production.