«Іподром» — автобіографічний роман Нори Юги

Цього року, 4 січня, Нора Юга відзначила своє 91-річчя. Попри свій поважний вік, вона продовжує писати й друкувати свої твори.

Corina Sabău, 10.09.2022, 06:33

Цього року, 4 січня, Нора Юга відзначила своє 91-річчя. Попри свій поважний
вік, вона продовжує писати й друкувати свої твори. Поетеса і прозаїкиня Нора
Юга випустила понад 20 томів поезії та прози, які були перекладені кількома
мовами та відзначені численними престижними нагородами. Крім цього Нора Юга переклала
з німецької мови на інші понад 30 книг.
Останній роман Нори Юги – «Іподром», опублікований видавництвом «Поліром» у
2020 році є автобіографічним романом, в якому Сібіу згадується з дитинства та
юнацтва письменниці. Після виходу в світ роману «Іподром» письменниця розповіла , що вона відпочиває пишучи вірші.

Нора Юга, яка народилася 4 січня 1931 року – одна з найвидатніших сучасних
письменниць. Поетеса, прозаїкиня, перекладачка є членкинею Спілки письменників
Румунії та ПЕН-клубу. Вона опублікувала понад 20 томів віршів і прози, зокрема збірник
поезії «Вина не моя» (1968 рік), «Полон кола» (1970 р.), «Думки про біль» (1980
р.), «Серце, як кулак боксера» (1982, 2000
рр.), «Ринок неба» (1986 р.), «Нічна друкарка» (1996 р.), «Лікарня манекенів»
(1998, 2000 рр.), «Автобус горбачів» (2001, 2010 рр.), «Вечірка в Монружі»
(2012 р.), «Мокрий собака – це верба» (2013 р.), «Послухай як плачуть дужки»
(2016 р. ), «Мило Леопольда Блума» (1993 р.), «Вісімдесятирічна жінка і юнак»
(2000 р.), «Гаральд і зелений місяць» (2014 р.) тощо. ЇЇ книги прози та поезії були
перекладені на різні мови світу. У 2007 році вона стала лауреаткою премії ім.
Фрідриха Ґундольфа Німецької академії мови і поезії, а в 2015 році за
рекомендацією президента Німеччини Йоахіма Гаука письменниця була удостоєна
Орденом Почесного Хреста Федеративної Республіки Німеччина. У 2017 році президент Румунії Клаус Йоганніс вручив
Норі Юзі Національний орден «За заслуги», «за відданість і талант» виявлені у
просуванні іміджу Румунії.

Ми запросили Нору
Югу в студію ВСРР, щоб розповісти про її останню книгу «Іподром», роман з
яскравими біографічними акцентами, присвячений місту, яке вплинуло на її
особистість: Сібіу. Тут вона зустріла чорниць з монастиря Урсулінелор, тут вона
побачила Йовіса, білого коня у вітрині Шустера, який назавжди залишився в її
пам’яті, тут вона викладала німецьку мову за комуністичного режиму, ставши
улюбленкою студентів. Нора Юга розповідає. «Проєкт цієї книги дуже давній.
Пройшло близько 15 років відколи я вперше подумала, що винна цьому місту. Але
це не борг у сенсі зобов’язання, сплати позики. Я зупинилася у книзі на його
колишній назві Германштадт, тому що я тісно пов’язана з колишнім Германштадтом,
ніж з сучасним Сібіу, бо там я вперше відчула трепіт кохання, коли мені було десять
років, не розуміючи, що означає цей безлад почуттів. Я не могла пояснити собі
того почуття, відчутого одного зимового вечора, коли бігла головною вулицею до
Римського імператора, найбільшого саксонського готелю в Сібіу, де виступав мій
батько, який був скрипалем і диригентом, а я поспішала віднести йому каніфоль
для смичка скрипки. Це місто також дало мені можливість зустрітися з людьми,
які ознаменували мою долю. На жаль, багатьох з них давно немає. Вже давно немає
моїх черниць з монастиря Урсулінелор, яким я завдячую половину свого єства.
Коли я розповідаю про Нору «А» і Нору «Б» у своїх книгах, я роблю це не
випадково, тому що я складаються з двох антагоністичних половин, але це не є
незвичайним. Я абсолютно впевнена, що в кожній людині є два антагоністичних і
майже несумісних характери, які постійно сперечаються. І якщо Нора «А» -
божевільна жінка, то Нора «Б» є мудрою, яка завжди робить Нору «А» моральною.»

Ми також поговорили
з Норою Югою про те, як вона побудувала роман «Іподром», який описує життя за
трьох диктатур, встановлених Каролєм II та Йоном Антонеску, а потім в роки комунізму.
«Є дві різні категорії письменників, одні які будують, а інші керуються цим
внутрішнім диктантом, а я, очевидно, відносуся до другої категорії. Цей внутрішній диктант можна
порівняти зі спогадами, тому що ми не можемо контролювати свої спогади. А
деякі з цих спогадів мають таку конкретність, що вони майже лякають нас, тому
що ми можемо пережити певні події майже так само, як тоді, але в дещо зміненому
вигляді. Але ми можемо ідентифікувати ті події, які відбулися давно, знаємо точно,
що колись, дуже давно ми їх пережили. На старість, наодинці найбільшою радістю
є дослідження свого внутрішнього «я»,
але це не обов’язково означає, що воно має бути тісно пов’язане з біографічним
минулим. Період монархії, який я пережила у дитинстві, залишив дуже сильний
відбиток у моїй свідомості і я не можу уявити кращого періоду. Я завжди жила
під знаком протиріч, але в дитинстві не розуміла, що ходити босоніж
несправедливо, як наприклад вуличні торговці. Крім того, навіть коли я пригадую
своє життя, мені здається, що я дивлюся фільм, повний поезії. Я маю на увазі,
що не можу дуже суворо судити про світ, я думаю, що кожен із нас має дуже
глибоке коріння в дитинстві і це коріння нікому не вдасться вирвати. Речі, які сьогодні
можна змінити, були для мене радістю.»