Бухарест очима тих, хто його любить
У 2007 році була заснована Асоціація Мій дорогий Бухарест, метою якої було зібрати докупи всіх тих, хто хоче глибше ознайомитися зі столицею Румунії.
România Internațional, 27.02.2013, 11:43
Андрей Бирсан працює в департаменті маркетингу для одного з найбільших банків Румунії. Він тип ранньої пташки і користується будь-яким моментом, щоб прочитати кілька сторінок з книги, навіть з планшету, який легко вміщається в сумці. У 2007 році він заснував Асоціацію ”Мій дорогий Бухарест”, метою якого було зібрати докупи всіх тих, хто хоче глибше ознайомитися зі столицею Румунії, відвідуючи її крок за кроком, і сприяти створенню візуальної хроніки її теперішнього.
Ми запитали Андрея Бирсана, звідки з’явилася ця ідея: ”Мені подобається Бухарест. Я народився в Бухаресті. Коли я був маленьким, я весь час по ньому гуляв, особливо тому, що мій тато, не будучи звідси, хотів його вивчити, і ми ходили з ним по місту. Після революції я почав робити фотографії, особливо Бухаресту, тому що він перебував у дуже швидкій динаміці. У ’90-их-2000 роках Бухарест повністю змінився, з’явилися нові будівлі, магазини, реклами. Мені подобається, що він мій. Це мій дім, моя сім’я. Це правда, що тут дуже забруднене повітря, він брудний, але в той же час це місто надій, дуже-дуже багато членів Асоціації ”Мій дорогий Бухарест” не народилися в Бухаресті, це їхнє перше покоління, вони навчалися тут на факультеті і залишилися. Врешті-решт для них це місто надій, свого роду Ельдорадо, Румунська Америка. Це правда, що для одних з них це лише етап їхнього розвитку, можливо, вони переїдуть в інше місце, але дуже багато з них залишаються тут. Навіть якщо ми, уродженці Бухареста, вважаємо його брудним та галасливим, для інших є радістю й досягненням те, що вони тут залишилися.”
Ми запитали Андрея Бирсана, якими вулицями поводив би він людей, якби йому випало терміново стати гідом по Бухаресту: ”На жаль, Бухарест не має чітко встановлених туристичних маршрутів, він має декілька пунктів, куди слід потрапити. Залежить від того, що хоче побачити людина. Я б міг поводити людей, наприклад, старим містом, по місту довкола церкви Сильвестру, неподалік вулиці Арменяска чи будівлі Фоішорул де Фок, та частина міста дуже цікава, приємна, з будинками міжвоєнного періоду. Або, чому ні, до Будинку Народу. Подобається це нам, чи ні, але цим ми відомі у світі. Це кітч, якого інші не мають. Я маю книгу Бухареста з 1984 року, присвячену місту, де була й карта. На тій карті є біла зона в тім місці, де будувався Будинок Народу. В ті часи то була біла пляма. Зараз це чорна пляма в історії Бухареста.”
Що конкретно робить Асоціація ”Мій дорогий Бухарест”? ”У першу чергу, ми займаємо пізнанням міста. Ми раді пізнати його кроками. Раз на два тижні ми проводимо екскурсії по місту, маємо декілька маршрутів, але адаптуємося в залежності від подій моменту. Робимо виставки, на яких хочемо показати місто таким, яким його бачимо ми. Проводимо екскурсії в усі зони, і хороші, й погані, і в Ферентарь, і в центр та північ міста. На виставках показуємо лише гарну і світлу сторону міста. Ми свідомі його темної сторони, але не хочемо нею хвалитися. Маємо електронний журнал, який називається ”Мій дорогий Бухарест”. Раз на рік видаємо друкований альманах. В тому журналі висвітлюємо й темну сторону міста. Фотографуємо її, показуємо, зберігаємо її візуальну пам’ять і беремо участь і в заходах по його очищенню. Навіть якщо не ми їх ініціюємо, участь в них беремо з радістю. Останній захід відбувся восени в Дельті Бухаресту, яка сформувалася на озері Векерешть. Ми є свого роду візуальними хронікарами міста.”
Що відбувається під час екскурсій, організованих Асоціацією Андрея Бирсана ”Мій дорогий Бухарест”? ”Ці екскурсії — це не звичайні прогулянки, ми чіпляємо до шиї апарат і йдемо навмання. Зупиняємося в певних місцях, є люди, які йдуть з нами і пояснюють, або знають історію місця. Ми заходимо у двори людей, сталося, що одного разу нас запросили потанцювати з нареченими. У цих екскурсіях ми взаємодіємо з містом, це не проста екскурсія іноземного туриста, якому хочеться побачити, що тут є. Просто-напросто ми спілкуємося з містом. Багато людей є іншими, ніж думаємо ми, особливо в менш багатих зонах міста. Вони набагато приязніші. У Ферентарь нас прийняли з радістю, а от в зоні Прімеверіі нам не були раді.”
Асоціація ”Мій дорогий Бухарест” має постійну виставку на зупинці метро Унірі у критій галереї, яка поєднує дві магістралі. Вона називається ”Галерея з Галереї”. На стіні довжиною в 40-50 метрів виставлені зображення, зроблені членами асоціації. Поточна виставка централізує найгарніші та найцікавіші фотографії міста. Це місто, яке б ми могли бачити щодня, коли б піднімали очі частіше і дивилися довкола нас, йдучи на роботу чи додому. Ми запитали Андрея Бирсана, чи змінилося щось за останні 6 років, відколи від подорожує з певною ціллю по Бухаресту: ”Мабуть, змінилося, в тому сенсі, що люди більш свідомі того, що живуть в ньому, а не тільки проходять ним. Ті, хто йдуть з нами в екскурсії, вчаться бачити його іншим, бути уважним до деталей, незважаючи на те, чи є чи немає в них фотоапарата. Не обов’язково мати при собі фотоапарат. Вони бачать місто по-іншому і, сподіваюсь, зможуть його змінити.”
Фотографії, зроблені членами Асоціації ”Мій дорогий Бухарест”, можна побачити й на веб-сторінці оракул.ро. Останнє запитання для закоханого в Бухарест було трішки несподіваним. Якби місто було вродливою жінкою, що б йому сказав Андрей Бирсан? Відповідь була на рівні запитання: ”Я радий прокидатися з тобою кожного дня”.
